За всіх складнощів трансформаційних процесів позитивні зрушення здійснюються і в сфері соціальних відносин, соціальній структурі суспільства. Відбувається інтенсивний процес формування прошарку підприєців, який відіграє дедалі відчутнішу роль у всіх сферах суспільного життя: економіці, політиці, гуманітарному розвитку держави. Утверджується широкий прошарок власників акцій, нерухомості, земельних ділянок тощо. З поглибленням реформ, виходом економіки з кризи їх позиції в розподілі прибутків, забезпеченні реального впливу на управлінські процеси будуть зміцнюватися. Помітнішою стає роль таких соціальних груп, як фінансисти, менеджери, банкіри, біржовики та ін.

Дедалі більшою мірою утверджується економічна свобода, можливості вільного вибору сфери господарської діяльності, самоствердження та реалізації особистості. На цій основі змінюється суспільна свідомість. Люди усвідомили необхідність «рахувати гроші» і починають розуміти, що їх економічний стан залежить у першу чергу від них самих. Звичайно, це ще не психотип західного середнього класу, однак це вже люди, які вимагають стабільноті й відстоюють демократичні цінності.

На жаль, економічні і правові умови для швидкого зростання середнього класу ще не створені. Державна сфера економіки не спроможна підняти виробництво, а вищий клас не ризикує вкладати в нього капітали. З причин спаду виробництва не створюється попит на висококваліфікованих спеціалістів, менеджерів, науковців, фахівців відповідної інфраструк- тури виробництва, які, зрештою, і утворюють середній клас.

Не отримав достатнього розвитку в Україні також малий і середній бізнес. І головним гальмом, на нашу думку, є те, що процес приватизації та реструктуризації в Україні відбувався не у відповідності з інтересами розвитку економіки, а відповідно до інтересів корпоративних структур. Саме тому завдання нового етапу реформ полягає в зміні політичними організаціями та державними структурами своїх підходів до ліквідації зазначених негараздів. Потребують корегування і підходи до реалізації можливостей нагромадження власності та розширення участі найманих працівників у акціонерному капіталі як функції. Те, що нині майже 15 млн. осіб є акціонерами та власниками земельних паїв, ще не означає, що вони стали реальними господарями акціонерного капіталу.

Слід розширити систему стимулів нагромадження власності (квартири, нерухоме майно) шляхом реалізації відповідних соціальних програм, замість спроб обкладати їх податком на нерухоме майно, а також шляхом активізації процесу нагромадження власності через участь працівників у прибутках підприємств.

До потенційної бази середніх верств належить велика кількість спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, зайнятих у народному господарстві. Хоча за формальними ознаками (освіта, професія, посада тощо) вони в Україні вже доволі численні - понад 7 мільйонів осіб - і продовжують зростати, однак за якісними характеристиками їх навряд чи можна вважати аналогом середнього класу в західних суспільствах.

Загалом соціальні верстви, які звалися вчора «інтелігенцією масових професій» (науковці, лікарі, педагоги, спеціалісти оборонного комплексу, військові та ін.), опинилися сьогодні в ситуації різкого розходжння соціальних статусів. У своїй більшості цей клас виявився позбавленим можливостей отримувати гідні доходи від своєї праці, а його представники не мають здебільшого своєї власності.

Зіштовхування інтелігенції на узбіччя, а надто - в глухий кут, обертається в сучасному українському суспільстві політичним безладдям, соціальним хаосом і деградацією, втратою соціальної раціональності. Брак потреби в інтелігенції ров“язує руки деструктивним силам. Падіння престижу освіти, недооцінка її ролі як одного з найважливіших каналів соціальної мобільності призведе в недалекому майбутньому не тільки до консервації існуючих соціальних груп і верств, а й до політичної нестабільності та науково-технічного відставання країни.

Підвищення ж рівня загальної і професійної освіти веде до зростання внутрішньокласової стратифікації і мобільності, формує перехідні міжкласові групи, змінює співвідношення матеріальної і нематеріальної форм багатства у валовому національному продукті. Так, наприклад, неоконсерватори на Заході завдяки передусім зростанню рівня освіти та кваліфі-кації зробили помітний крок вперед на шляху соціалізації капіталістичного суспільства. Вони перетворили значну частину трудящих на власників, сприяли відновленню індивідуальної власності, підгрунттям якої є накопичення, але не в матеріальних формах, а у формі інтелектуального потенціалу, який у 3-4 рази перевищує накопичення капіталу в його матеріальних формах.

Додаткові передумови деградації у зародку ембріону середнього класу створює така надзвичайно болісна проблема, як безробіття. Зрозуміло, що сьогоднішні безробітні й вимушені «відпускники» навряд чи мають шанси завтра поповнити середній клас.

Для окреслення перспектив формування середньго класу важливе значення має рівень середньоподушного сукупного доходу. На жаль, за останні роки в Україні спостерігається різке зниження життєвого рівня більшої частини народу. Підвищення заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат, що періодично здійснюється, ніяк не встигає компенсу-вати втрати в прибутках, які населення терпить від зростання цін.

А оскільки можливості розширення потенціалу трудової активності для основної маси населення в останні роки взагалі весь час звужуються у зв“язку з тим, що доступ до освіти, культури, науки та творчої діяльності стає дедалі важчим через нездатність держави надати відповідну підтримку, то звужуватиметься і соціальна основа стабільності суспільства.

Особливо небезпечним є зростання диференціації доходів населення Так, в Україні співвідношення між грошовими доходами 10% найбільш і найменш забезпечених груп населення перевищує 12 разів, тоді як у країнах Західної Європи цей коефіцієнт не перевищує 6 разів, у США - 114. Надмірна диференціація доходів населення виключає (при збереженні існуючого стану) можливості посилення соціальної та політичної стабільності суспільства у найближчій перспективі.

Зміна способу життя та системи соціальних цінностей, падіння життєвого рівня, поділ населення за рівнем матеріальної забезпеченості та доходів, маргіналізація і люмпенізація населення перешкоджають консолідації суспільства. Соціальні суб“єкти, які формуються за цих умов, є вельми лабільними, з низьким рівнем