Аналіз соціальної структури українського суспільства показує, що верстви, які претендують на входження до середнього класу, лише в перспективі можуть скласти найбільший у відсотковому відношенні прошарок населення і стати запорукою економічної, політичної і соціокультурної стабільності, гарантом демократії.

Нині ж формується соціальна структура, верхівку якої утворюють олігархічна еліта, а широку основу - найбідніші прошарки, верстви, хоча в наявності є і середній прошарок, точніше його ембріон, із дрібних і малих підприємців, багаточисельного чиновництва і відносно невеликої групи спеціалістів. Однак ні за чисельністю, ні за своїм економічним і політичним значенням він не є скільки-небудь впливовою соціальною силою. У соціальній структурі українського суспільства більше ознак структури конфліктологічного типу, аніж функціонального.

Подальша люмпенізація населення, а не його «осереднення», накопичення багатства на одному полюсі і все більше зубожіння на другому та масова суспільна психологія загального невдоволення являють собою потенційну загрозу суспільній стабільності й можуть стати грунтом для виникнення соціальних конфліктів. Причому сьогодні у силовому полі соціального напруження перебувають держава і громадянин, підприєм-ницький «авангард « і знедолені «аутсайдери», виробник і споживач, бізнесмени і військовослужбовці, педагоги і лікарі, студенти і пенсіонери, партії і громадсько-політичні об`єднання. Жоден клас, жодна соціальна група не відчуває себе впевнено. За таких умов маловірогідна реальна консолідація в Україні, а лише «номенклатурна», що й спостерігається.

Сьогодні перед українським суспільством стоїть надзвичайно складне завдання: подолати біпополярну соціальну структуру, створити належні умови (політико-правові, економічні, соціокультурні й психологічні) для швидкого становлення якнайширшого середньозабезпеченого прошарку людей.

Формування середніх верств означатиме поступове витіснення з громадського життя чинників, які розколюють суспільство на протилежні класи і зумовлюють нині демократичні перетворення в Україні в охлокракратичному розумінні, витіснення класової дихотомії на другий план.

Соціальне обличчя сучасного українського суспільства має бути наслідком політичного розв“язання проблеми забезпечення більшості населення - найманих працівників- прийнятним рівнем життя на основі двох концепцій: мінімальної заробітної плати і необхідних обмежень. Це вимагає більш обгрунтованої диференціації доходів населення, впорядкованості заробітної плати: вона повинна відповідати вартості робочої сили. Необхідно встановити і єдиний обов“язковий державний норматив мінімальної заробітної плати відповідно до прожиткового мінімуму, як це і передбачено в посланні Президента України «Україна: поступ у ХХ сто-ліття».

Штучне заниження вартості робочої сили (як і низький рівень соціальних витрат) переросли в один з головних чинників, які стримують не тільки розширення внутрішнього ринку, технологічне оновлення виробництва, а й формування середнього класу. Інтелект, майстерність, професіоналізм та працелюбність мають стати надійним підгрунтям зростання добробуту людей.

Для забезпечення стабільності пропорцій в соціальній структурі суспільства необхідно постійно здійснювати адекватну часові і традиціям соціальну політику. Зазначимо, що масові середні верстви, які на Заході справді є глибинною соціальною підвалиною громадянського суспільства і демократичних режимів, сформувалися аж ніяк не водночас і не під впливом ринку як такого, а, зокрема, внаслідок обмежень останнього та сильної соціальної політики.

Природно, що при переході до ринку потрібно враховувати об“єктивний стан нинішньої соціальної структури українського суспільства - наявність великої кількості осіб пенсійного віку, непрацездатних, людей з низькою кваліфікацією, які не спроможні (за віком, станом здоров“я або освітнім рівнем) до перепідготовки, підвищення свого професійного та культурного потенціалу. Для них повинна бути створена надійна система соціального захисту. Не можна забувати й того, що більшість населення звикла до всеохоплюючої патерналістської державної допомоги у розв“язанні життєво важливих проблем. Тому наша держава ще тривалий час стоятиме перед дилемою: реальна політика у соціальній сфері та очікування громадян. При цьому не слід як переоцінювати, так і недооцінювати можливості держави.

Водночас необхідно раз і назавжди покінчити з системою патерналізму та утриманства цілком працездатної частини населення. Головний зміст соціальної політики щодо них має зводитися до створення необхідних умов підвищення кожним працівником свого добробуту, передусім за рахунок трудового внеску, ділової активності.

Отже, забезпечення стабільності в українському суспільстві органічно пов“язане з виникненням і зміцненням позицій середніх верств з принципово новою психологією сприйняття свого місця в суспільстві, мислення та діяльності - джерела економічного, соціального і духовного поступу.

Список використаної літератури:

1. Див.: Александрова О.А. Средний класс в современном обществе // Общество и экономика. - 1996.- № 6. - С.57-78; Беляева Л.А. «средний класс» в советском обществе: перспективі формирования // Социально-политические науки. - 1991.- № 10. - С. 3-12; Литвин В. Центризм в ук-раїнському політичному житті: реалії і перспективи// Політологічний вісник: Науково-аналітичний збірник.- К., 1994.- Вип. 3.- С.14-15.

2. Див.: Україна: поступ у ХХІ століття: Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 р. // Голос України.- 2000.- 2 лютого. - С.10.

3. Див.: Держава і суспільні інститути: Виступ Президента України Л.Д.Кучми на з“їзді об“єднання «Нова Україна», 15 лютого 1997 р. // Урядовий кур“єр.- 1997.- 20 лютого.- С.4.

4. Див.: Соціальний захист.- 1999.- № 4.- С.6.

5. www.politik.org.ua