Реферат на тему:

Сім’я як об’єкт впливу деструктивних тоталітарних організацій

Хоча тоталітарна форма управління державою збанкрутувала, не можна сказати, що прояви тоталітаризму зовсім зникли з практики соціальної взаємодії. У Європі, в США, на пострадянських теренах, в різних за рівнем розвитку країнах виникають організації, які можна назвати, з усіма для того підставами, деструктивними, оскільки саме таким є їх вплив на людську особистість. Такий вплив часто-густо вщент руйнує сімейні стосунки. У багатьох родинах це часто сприймають ніби якесь стихійне лихо. Та чи так це насправді?

Мета - спробувати виявити слабкі місця в сімейному вихованні і стратегіях соціалізації дітей і показати, як саме тоталітарні деструктивні організації використовують їх для своїх корисливих цілей.

За формальним ознаками діяльність тоталітарних сект можна прийняти за економічну, політичну, релігійну або психологічну. Але, зважмо, надзавдання їх зовсім інше – психологічне насилля. Ці організації за своєю сутністю нагадують злочинні спільноти. Лідери деструктивних організацій поділяють людей на „своїх” і „чужих”. Проте є і суттєва різниця: деструктивна тоталітарна організація складається з двох частин, які образно можна назвати „рабовласниками” і „рабами”. По суті діяльність деструктивних тоталітарних організацій теж злочинна, але вона спрямована не на весь соціальний простір, а на сформовані ними ж „спільноти рабів”. Вони користуються методами досягнення мети, які не виходять за межі чинного законодавства, але результат той же: експлуатація людей та їхніх вад, помилок, життєвих невдач, трагедій – для збагачення за їх рахунок. Розпізнати ці організації та їх деструктивність досить непросто, довести факт психічного насилля над людиною в нашій країні через недосконалу законодавчу базу ще складніше.

Оскільки у нас немало деструктивних організацій, що імітують релігійну діяльність, проаналізуємо особливості саме їхньої роботи.

За даними Є. Волкова [3], Ф. Зімбардо, С. Андерсена [4], В. Целикової [7], оцінити деструктивність культів і наявність у їх діяльності психологічного насилля можна за такими загальними ознаками та критеріями:

· проголошення божественності або виняткової мудрості, потуги чи духовності лідера, вимога беззаперечно погоджуватися з владою лідера та його привілеями; суворий обов’язок підкорятися лідерові;

· формування в тій чи іншій формі переконання, що „мета виправдовує засоби”, що будь-яка дія прийнятна, якщо сприяє досягненню мети групи;

· індоктринація тоталітарного світогляду (синдром „ми/вони”), що обумовлює переважання групових цілей над індивідуальними і схвалення (виправдання) аморальної поведінки при претензіях на добро;

· твердження, що вірування групи є абсолютною істиною – воно вище за світські закони; навіювання, що членство в групі дає доступ до особливих сил і привілеїв;

· використання маніпуляції, включаючи: створення атмосфери таємничості та елітарності (елітарна ментальність), ритуали посвячення (із запобіжними засобами), підтримка відчуття винятковості, маніпуляції за допомогою відчуття страху і провини;

· розрив зв’язків з минулим (сім’єю, друзями, метою, інтересами), зміни в часовій орієнтації (щастя обіцяють в обмін на зовнішню поведінку, що нав’язується групою).

Згідно з моделлю М. Т. Сингер [8], існують такі засоби контролю свідомості:

· завоювання контролю над часом людини, особливо її часом роздумів;

· створення відчуття безпорадності у новачка при одночасному забезпеченні його моделями, що демонструють нову поведінку, яку прагне виробити керівництво (лідери);

· маніпулювання свідомістю, використовуючи винагороди, покарання та інші практичні дії, щоби притлумити попередню соціальну поведінку новачка; використання зміненого стану свідомості для маніпулювання життєвим досвідом;

· створення щільно контрольованої системи, в якій відступників примушують почуватися так, ніби їм притаманні від народження відступи від норми;

· утримання новачків у стані невідання і неспроможності віддавати собі звіт у тому, що відбувається (керівництво секти не може виконувати програму реформування мислення при повній компетенції та інформованій згоді особи). Страх і вина викликаються вимогою визнань (сповідей) з нагоди створення близькості і виявлення страхів та секретів, щоб створити емоційну уразливість за допомогою явних і завуальованих загроз тощо.

Під деструктивним контролем свідомості розуміють набір маніпулятивних методик, який застосовується для індокринації нових членів культу.

Грунтуючись на восьми методах примусового „промивання мізків” (brainwashing), виявлених Р. Ліфтоном (R. Lifton) в його психологічній теорії тоталітаризму, можна говорити, що деструктивні культи використовують кожен з цих методів. Розглянемо їх, маючи, при тім, на увазі, що нові засоби вербування виробляються постійно. Тут таке ж співвідношення, як між комп’ютерними вірусами та антивірусними програмами.

Отже:

1. Контроль оточення. Передбачає сувору структуризацію оточення, регулювання спілкування і контроль інформації.

2. Містичне маніпулювання. Означає надання всім культовим інститутам атмосфери великої таємничості та божественості.

3. Вимога чистоти. Припускає: все, що за межами культу, брудне, „духовно неосвічене”, а відтак підлягає ігноруванню адептами.

4. Культ сповіді. Незважаючи на те, що обряд сповіді пом’якшує біль, знижує вірогідність рецидивів, він породжує залежність від тих, хто знижує цей біль і відпускає гріхи. В деструктивних сектах сповідь спрямована не на звільнення від відчуття вини, а швидше на породження його.

5. „Свята наука”. Оголошення своїх догм абсолютною, повною і вічною істиною, що піднімає їх на „священний рівень”. Будь-яка інформація, котра суперечить цій істині, є ворожою.

6. „Зарядка” мови. Всі деструктивні культи ретельно розробляють і розвивають термінологію ідіосинкразії, що використовується для швидких і спрощених відповідей на будь-які сумніви та складні питання.

7. Доктрина вище особи. Цей метод є природним наслідком „священної науки” і припускає, що особистий досвід не відкидає „фактів” у тому вигляді, як вони пояснюються доктриною.

8. Звільнення від існування. Згідно з Л. Ліфтоном, тоталітаристське оточення прокладає чітку межу між тими, чиє право на існування може бути визнаним, і тими, хто на це