„Сім’я, сімейні зв’язки і відносини реально є головними об’єктами психологічної і духовної агресії з боку деструктивних культів, оскільки вони репрезентують конкурентні системи соціалізації. Модель дії на особу в культі можна уявити як процес регресії в дитячий, інфантильний стан, з якого починається пересоціализація індивіда на члена культової „сім’ї”, якому нав’язуються нові „батьки” і організовується нове „народження” для „нового життя”. В цій моделі звичайна сім’я одержує своє місце тільки в тому випадку, коли вона інтегрується як молодша, у всьому залежна частина головної („істинної”) культової „сім’ї”, тобто перетворюючись на групу різновікових „дітей” відносно лідера і групи” [2].

Подані вище процедури контролю свідомості не містять містичних чи окультних прийомів, технік гіпнозу. Тоді виникає запитання: „Чому це все працює, чому ці техніки досягають успіху, в чому їх сила? Чому у більшості людей зустріч з „ловцями душ” не викликає відчуття небезпеки?”

Спробуємо знайти відповіді на ці запитання, аналізуючи традиції виховання та навчання, притаманні нашому суспільству і нашій сім’ї.

Кожна людина в дитинстві проходить процедуру соціалізації, тобто „вписування” в соціум. Цей цілеспрямований процес є вихованням. Беручи участь у ньому, людина дізнається, що таке „добре” і що таке „погане”. Якість результату залежить від рівня розвитку та цінностей вихователя. Стихійні контакти із зовнішньою реальністю дають можливість доповнити картину світу й здобути досвід. Процеси інкультурації забарвлюють соціалізацію в світлі етнічних традицій.

Отже, починаючи з раннього дитинства, людина розраховує одержати знання, яких їй бракує, від досвідчених, авторитетних людей. (Психологічна готовність поважати авторитет лідера організації має глибокі корені в культурі і не викликає протесту з боку майбутніх членів організації).

Ієрархічна структура соціальних систем є звичною конструкцією і теж не насторожує. Система шкільного навчання базується на вивченні програмового набору фактів з різних наук (що, звичайно, необхідно для побудови базису знань). Але в результаті у більшості людей формується уявлення, яке, по суті, є помилковим: буцімто існують такі розумні люди, що знають відповіді на всі запитання. Сама процедура навчання й читання друкованої продукції теж є значною цінністю для більшості людей. Це – спадок минулих епох. Процедура книгодрукування й тиражування інформації непроста. Питома вага примітивних, шкідливих книг була нікчемно малою в порівнянні з якісною продукцією, що розвиває людину. В інформаційну епоху доводиться говорити про тиражування як засміченої інформації, так і вірусної. Більшість сучасних батьків задоволені, якщо підліток читає. Але не вважають за потрібне вникнути в сутність того, що він читає.

Кожна культура накладає табу на певного роду інформацію. Історично це склалося у зв’язку з феноменом „передчасної інформації”. В ідеалі рівень складності інформації повинен відповідати здатності і можливості її збагнення. Дорослі приховують від дітей інформацію про ті сторони життя, які дітям знати ще зарано. Тому, починаючи з раннього дитинства, людина розуміє, що є питання, які краще нікому не ставити. Потрапляючи в деструктивну тоталітарну організацію, молодь сприймає за нормальне явище таємницю, про яку краще не запитувати.

Отже, можна сказати, що артефакти соціалізації створюють певний базис для функціонування технік деструктивного контролю свідомості.

Окрема тема – стратегії сімейного виховання. За результатами досліджень Т. Алексеєнко, сучасний стиль сімейного виховання можна назвати анархічно-демократичним. Йдеться про те, що не існує чіткої стратегії виховання. Те, що сьогодні можна, завтра може бути заборонено. Батьки більше керуються емоціями, аніж аргументованими виховними принципами [1].

Дитина може відігравати в житті батьків дуже різні ролі. Зупинимося на двох полярних ролях: дитина – цінність, продовження тебе; дитина – тягар.

У будь-якому випадку батьки прагнуть ретранслювати свою систему цінностей і світогляд в процесі виховання дітей. У першому випадку доречно говорити про артефакти в системі виховання і „м’яке насилля” з боку батьків. Якщо дитина є для них цінністю, то вони шкодять неусвідомлено, блокуючи прояви самостійності дитини і пригнічуючи її волю, копіюючи традиційні культурні схеми „правильного” виховання, утримуючи дистанцію в спілкуванні з нею. Більшість батьків прищеплюють дітям свої страхи, тривоги, неадекватні зразки взаємодії з оточенням. Кажучи образно, вони прагнуть прищепити дитині своєрідну „антивірусну програму”. Але такі „програми” мають істотну ваду: активну роль батьки залишають за собою, а не за дитиною. В результаті саме цей батьківський захист і стає слабким місцем в системі відносин дитини із зовнішнім світом.

Інший крайній випадок, коли дитина не є цінністю для батьків, а швидше тягарем, об’єктом для розрядження нервової напруги. Це, як правило, сім’ї алкоголіків, наркоманів, психопатів з деспотичним характером. Атрибутами сімейного виховання тут є погрози, докори; дитина стає каналом розрядки негативних емоцій та агресії, а іноді й об’єктом сексуальних домагань. У таких випадках йдеться про психологічне насилля. Переживання амбівалентних почуттів до батьків, вимушена терпимість до їх, по суті, зради розмиває межі нормальних емоційних стосунків, сприяє розвиткові патології характеру, віктимності, ідентифікації з агресором, нав’язливості, емоційної неприступності.

Однією з передумов культової залежності є легітимність психологічного насилля, звичка вважати нормою розплату за матеріальні блага дозволом психологічного насилля над собою. Прокоментуємо. В народних традиціях виховання збереглося особливе ставлення до годувальника, його особливих прав стосовно решти членів сім’ї. Нормальними вважалися такі прояви, як лестощі, догідливість. У тих випадках, коли батькові спадало на думку наганяти страх, розряджаючи свій негативний емоційний потенціал, дитині ставилося за обов’язок терпіти: бо це годувальник! Дитина зростала з думкою, що за матеріальні переваги доводиться платити терпінням психологічного тиску. Найстрашніше, що це вважається нормальним.

Ще одним джерелом ослабленого