Подвійна мораль — одна з причин так званої розірваної масової свідомості. Навіть у виборі політичних лідерів населення дійшло до світоглядного парадоксу. Керівник відділу Інституту соціології, доктор філософських наук Є. Головаха стверджує: “З одного боку, йому потрібен такий собі “середнячок”, “тихий трієчник”, з особою якого не пов’язано ні великих надій, ані, відповідно, прикрих розчарувань; з другого — “харизматик” на кшталт месії, єдина патернальна фігура, яка має врятувати увесь світ і кожного в ньому” („День”, № 138, 2002 р.).

Можна сперечатися, наскільки виправданою була війна, розпочата

Дж. Бушем, і чи стала вона поразкою дипломатії, ООН, поставила під сумнів “загальнолюдські цінності”. За спостереженнями, 80 % конфліктів виникають всупереч бажанню учасників. Ні батько нинішнього американського президента на початку 90-х років, ні він сам, здається, не зловживали конфліктогенами по відношенню до Хусейна, навіть проявляли, певною мірою, емпатію, коли давали диктаторові час отямитися чи залишити країну. Водночас американці самі доклали рук до того, щоб зробити Хусейна тим, ким він став.

Отже, переважна більшість зовнішньоподієвих конфліктів, на відміну внутрішньопсихологічних, як правило, проходять кілька певних стадій. Критична ситуація, що виникає в результаті нагромадження протиріч, і певний збіг обставин (інцидент), провокація стають нагодою для реального конфлікту. В ньому, як правило, беруть участь обидві сторони. Конфліктогени викликають у діючих осіб стан емоційного збудження, який може передувати конфліктові і бути його фоном. Таким чином, конфлікт є причиною, предметом і наслідком різних стресових ситуацій вибору, розвитку протиріч.

Переживання, пов’язані з неможливістю швидко адаптуватися до складних умов, досягти бажаного, задовольнити власні потреби, знайти вихід у, здавалося б, безвихідному становищі — все це позначається на поведінці учасників конфлікту, характері їх взаємовідносин. Будь-яка реакція при цьому обумовлена або внутрішнім станом людини, або впливом зовнішніх обставин. Внутрішньопсихологічний конфлікт насамперед є природним для особи, котра робить вибір між хочу, можу, повинен.

Міжособистісні стосунки також залежать від особливостей взаємодії партнерів. Кооперативна діяльність — оптимальний варіант взаємовідносин учасників у наших умовах. Вона об’єднує конструктивно налаштованих осіб, спроможних колегіально управляти. Високий рівень мотивації дозволяє їм постійно вдосконалюватися, впроваджувати раціональні пропозиції.

Від початку 90-х років не припиняються суперечки щодо “індивідуалізму — колективізму” українців. Зрозуміло, від цього багато в чому залежить успіх ринкових, а, по суті, капіталістичних реформ. Все так, процес індивідуалізації особистості стає все очевиднішим і незворотнім. Залишається в чомусь показовою для української ментальності і приказка: „Нічого не знаю, моя хата з краю”. І все ж її можна розглядати як один з можливих варіантів поведінки в конфліктній ситуації.

Думається, мало хто вголос висловиться проти вистражданого принципу: один за всіх, всі — за одного. І якщо у північних народів є десятки визначень снігу, то це безперечне свідчення серйозного, зацікавленого ставлення людей до згаданого явища природи. Так само і у нас історично виник інший синонімічний рядок: віче, спілка, соборність, гурт, громада, товариство, зібрання, спільнота. До них додамо іноземне слово — солідарність. Воно об’єднує в собі основні значення перерахованих синонімів: спільність поглядів, інтересів, спільна відповідальність, активне співчуття, згідний, одностайний, стійкий. За всіма ними стоять такі наші надцінності, як співпереживання, емоційність, соціальна справедливість. Підгрунтям солідарності всіх членів суспільства є також закони і мораль. Наявність цих чинників дозволяє країні вистояти в часи випробувань, зрештою — цементує її.

“Людина знала, що віддає державі свою свободу, а натомість отримує соціальний і психологічний захист вкупі із звільненням від відповідальності” („Дзеркало тижня”, № 40, 2002 р.). Така ситуація влаштовувала основну масу населення в Радянському Союзі, пише філософ Н. Хамітов, пояснюючи цим загострення нині у багатьох людей почуття самотності. Дійсно, індивідуалізм і самотність — плата за свободу, а колективізм створює умови для безвідповідальності та бездумного підкорення авторитетам. Водночас колективізм як своєрідність світосприйняття слов’ян не слід пов’язувати з радянською владою. Просто вона вдало грала на цих глибинних почуттях. Ось чому, на думку багатьох тверезомислячих дослідників, знову, як і на початку ХХ століття, виявилося, що ми не готові до капіталістичних перетворень. Своєрідною реакцією несприйняття їх виявилися на рубежі віків широко розповсюджені соціальний цинізм, заперечення традиційних моральних цінностей. До речі, гуморист М. Задорнов назвав циніком людину, котра усьому знає ціну, але нічого не цінує.

Конкуренція — принципово інша взаємодія, ніж кооперативна діяльність. Краще сказати, це противоборство з іншими задля вигоди. Вона супроводжується психологічним пригніченням партнера, навіть його дискредитацією, нехтуванням етичними нормами. Вчені вважають, що з усіх живих істот людина найбільш здатна до конкуренції. Завдяки цьому вона й стала домінуючим видом.

Конкуренцію порівнюють з відцентровою силою, яка розкидає людей на різні сторони барикад. Домінують при цьому такі життєві настанови: кожен сам за себе і проти всіх, кожен вмирає поодинці. С. Кара-Мурза звернув увагу, що в пресі зникло з ужитку слово керівник (уособлює колективну волю). Його витіснило слово лідер (персоніфікує індивідуалізм підприємця). А це поділяє людей на тих, хто пригноблює, і тих, кого пригноблюють. Таку ж саму закономірність вчений вбачає і в заміні слова виборець (колектив, котрий вибирає депутата) на слово електорат (пасивна спільнота, яка майже “створюється” депутатом для власних потреб). Подібні запозичення