Специфічною сферою перцепції є сприймання так званих соціальних об’єктів (особистостей, груп, ширших спільнот, суспільства в цілому), яке позначають терміном „соціальна перцепція”. У цьому випадку соціальну перцепцію розглядають як сприймання, розуміння і оцінку людьми соціальних об’єктів – інших людей, самих себе, груп, соціальних спільнот тощо [15].

Отже, в процесі сприймання соціального об’єкта перцептивне завдання полягає в інтерпретації на основі зовнішніх ознак внутрішніх якостей соціального об’єкта. Тому, очевидно, Г. Андреєва й Г. Тажіурі підкреслюють умовність цього терміна, адже закономірності процесу формування образу соціального об’єкта виходять за межі традиційного розуміння перцептивного процесу в силу того, що за сприйманням зовнішнього образу інших людей стоїть формування уявлення про їхні психологічні характеристики, особливості поведінки тощо, на основі якого суб’єкт сприймання будує свою взаємодію з іншими [3; 20].

Не випадково дослідники цього поняття використовують ряд термінів, щоб визначити в понятійному контексті сутність феномена: judging the people (англ.) — судження про людей; social evaluation (англ.) – соціальне оцінювання; social cognition (англ.) – соціальне пізнання тощо. Більше того, в останні роки активно заявляє про себе психологія соціального пізнання, яка своє основне завдання вбачає в розкритті механізмів, завдяки яким людина усвідомлює себе частиною соціальної реальності, в якій вона живе і діє, а також усю сукупність соціальних факторів, що обумовлюють ці процеси. В межах цього підходу вважають за доцільне звернутися до ширшого кола соціальних об’єктів і, відповідно, до аналізу соціальної взаємодії в різноманітних соціальних „середовищах” (не тільки в конкретних соціальних групах, але й у середовищі як природному або штучному місці проживання, в мовному середовищі як символічній репрезентації дійсності тощо) [3].

У будь-якому випадку зрозуміло, що під час сприймання соціальних об’єктів перцептивне сприймання має свою специфіку, яка полягає в тому, що дається одночасна оцінка і об’єктивно, і суб’єктивно значущим зовнішнім і внутрішнім характеристикам об’єктів сприймання. У зв’язку з цим Г. Андреєва зазначає, що образ, як „результат” соціально-перцептивного процесу, функціонує далі у всій системі взаємин людей. При цьому іноді „образи” іншої людини, групи, будь-якого соціального явища в якості „орієнтувальної основи поведінки” є більш значущими в цих взаєминах, ніж самі об’єкти [3; 12].

Отже, специфічними рисами соціальної перцепції є те, що:

а) соціальний об’єкт не пасивний, не байдужий до того, хто його сприймає; тут виявляється так звана „подвійна суб’єктність” — взаємне сприймання і пізнання, коли для побудови стратегії взаємодії беруться до уваги не тільки потреби, мотиви та настанови власні, але й іншого;

б) впливаючи на об’єкт сприймання, перцептор прагне трансформувати уявлення про себе в сприятливий для своїх цілей бік;

в) увага суб’єкта зосереджена не на моментах породження образу як результату відображення реальності, що ним сприймається, а на змістових і оцінних інтерпретаціях об’єкта сприймання, в тому числі і причинних;

г) сприймання соціальних об’єктів характеризується більшою злитістю пізнавального і емоційного компонентів, більшою залежністю від мотиваційно-смислової структури суб’єкта, що сприймає [15].

Як зазначає П. Шихірев, у процесі соціальної перцепції, по-перше, значно більше уваги приділяється внутрішньому змісту (наміри, ставлення тощо), ніж зовнішній формі об’єкта; по-друге, процес соціальної перцепції має властивість реципрокності (взаємності); по-третє, перцептор у силу подібності з об’єктом перцепції (іншою людиною) може робити висновки за аналогією.

Суттєвим проявом специфіки власне соціальної перцепції є також її рефлексивний характер. Адже загальновідомо, що рефлексія – це специфічна властивість пізнання людини людиною, коли суб’єкт пізнання різними засобами реконструює у власній свідомості елементи внутрішнього світу інших людей – об’єктів сприймання [15]. Ці елементи включають, перш за все, настанови, ставлення, емоційні стани, цілі діяльності особистості — об’єкта пізнання.

Таким чином, соціальна перцепція є не стільки власне сприйманням, скільки всією сукупністю когнітивних процесів, які забезпечують сприймання і пізнання особистості чи групи. Невід’ємними складовими соціальної перцепції, окрім когнітивної (пізнання як сукупності уявлень про соціальний об’єкт, розуміння його як раціонально-логічне пояснення; прогнозування його станів і процесів), є:

· емоційна (емпатія, співчуття, співпереживання);

· діяльнісна (поведінкова, конативна);

· мотиваційна (відображає ступінь ідентифікації суб’єкта з об’єктом, визначає специфіку діяльнісного і емоційного компонентів та має регулятивний вплив на поведінку суб’єкта через знання про те, як зорієнтований у певних ситуаціях об’єкт сприймання) [1; 4].

З іншого боку, в структурі соціальної перцепції виокремлюють:

· суб’єкт сприймання (група, особистість);

· об’єкт сприймання (група, особистість);

· власне процес сприймання;

· внутрігрупове сприймання;

· зовнішньогрупове сприймання;

· безпосередній результат цього процесу — індивідуалізований (груповий) образ соціально значущого об’єкта [4, 15].

У залежності від особливостей суб’єктів і об’єктів соціальної перцепції розглядають такі її різновиди:

· внутрігрупове міжособистісне сприймання, специфічними характеристиками якого є сприймання статусу особистості в групі, загальна оцінка особистості чи окремих її рис, сприймання внеску особистості в спільну діяльність;

· сприймання особистістю власної групи, її статусно-позиційної і ціннісно-нормативної структури; цілей і завдань спільної діяльності,