статистичні, ймовірнісні властивості.
Якщо ж будемо говорити про методи практичної діяльності в соціальній сфері, то передовсім маємо відзначити, що метод тут – це сукупність певних прийомів, дій, методик, що застосовуються у конкретних соціальних умовах та у конкретній сфері соціальної практики (педагогіка, політика, психолгія, соціальна робота, медицина, правоохоронна діяльність тощо). Специфіка методу тут полягає, на нашу думку, у застосуванні певних усталених дій до конкретних умов практичної діяльності. Метод застосовується, у першу чергу, для реалізації окремих дій (операцій) для здобуття відповідної інформації або її зміни.
Застосуваня методу в практиці спрямоване на відповідь на запитання “як?”, “у який спосіб?”. Тому й назви багатьох методів формулюються термінами: формування, дослідження, корегування, прищеплення, розвиток, соціалізація, навчання тощо. Іншими словами, метод, у першу чергу, є процесом, технологія – сукупністю процесів, підпорядкованій конкретній меті, одержанню конкретного результату (продукту).
Проілюструємо переваги й недоліки методичного підходу на прикладі педагогічної практики.
Відомо, що головною метою навчально-виховної діяльності закладу освіти, яка формулюється в річному плані роботи, є “...формування всебічної і гармонійно розвинутої особистості громадянина незалежної української держави”. Якщо вдуматись у це формулювання, то стає зрозумілим, що школа бере на себе зобов”язання щось робити в цьому напрямку, фактично – намагатися, прагнути. З точки зору методики, більшого годі й вимагати від педагогічного колективу.
Якщо підійти до формулювання мети з технологічної точки зору, то цілком слушно постають такі запитання: “Скільки “всебічно розвинених громадян...” підготувала школа за минулий навчальний рік? Наскільки у конкретного учня були сформовані риси і якості “всебічно розвиненого громадянина”? Чому один заклад освіти вважається кращим за інші?
Така невизначеність кінцевої мети породжує й відповідні критерії оцінки ефективності навчально-виховної роботи. З одного боку, за основний критерій береться навчальна успішність учнів; з іншого – такі неконкретні показники, як “слухняність”, “чемність”, “порядність” тощо, а також те, що не було зареєстровано правопорушень і порушень внутрішнього розпорядку. Очевидно, що з “гармонійно розвиненою особистістю” такі критерії мають доволі мало спільного.
Технологові, наприклад, важко пояснити, чому у конкретному класі необхідно саме зараз проводити екскурсію в зоопарк, а в іншому – лижні змагання. Чому загальношкільний конкурс пісні вважається важливішим для досягнення кінцевої мети виховання конкретного учня, ніж індивідуальна консультація з його батьками.
Останнім часом у соціальній сфері, в тому числі й у психолого-педагогічній науці, усе частіше можна зустріти поняття “технологія”. Разом з тим, у багатьох випадках воно застосовується некоректно, заміняючи собою нібито застаріле поняття “методика”. Ті ж інтелектуальні продукти, що пропонуються у ряді публікацій, залишаються, по суті, методиками діяльності у соціальній сфері, а не технологіями.
Інтенсифікація та розширення сфери професійної діяльності в гуманітарних науках, зростання попиту на практичне впровадження, необхідність конструювання конкретного соціального результату обумовлюють розвиток проектно-технологічної методології. Усе частіше в соціальній сфері здійснюється проектна діяльність і застосовуються конкретні технології. Тому важливо визначити сутність соціальної технології, її природу та можливості.
“Технологія – (гр. – майстерність, вміння) – сукупність прийомів і способів одержання, обробки й переробки сировини, матеріалів, інформації, що здійснюються у різних галузях виробництва. Також – наукова дисципліна, що розробляє й вдосконалює такі прийоми і способи” [1].
Технологія у всіх випадках передбачає отримання конкретного наперед заданого результату, а технологічні процедури будуються таким чином, щоб якнайточніше, найефективніше реалізувати проектні вимоги в конкретному продукті (результаті).
Ми, таким чином, маємо здійснити аналіз такого явища, як проект.
Один з корифеїв проектного підходу С. Бушуєв дає таке визначення проекту: “Проект – це одноразова сукупність дій і задач, що мають наступні ознаки:
Чіткі цілі, що мають бути досягнуті з одночасним дотриманням ряду технічних, економічних та інших вимог.
Внутрішні і зовнішні взаємозв”язки операцій, задач і ресурсів, що вимагають координації в процесі виконання проекту.
Конкретні терміни початку і завершення проекту.
Обмежені ресурси.
Певний ступінь унікальності цілей проекту, умов його реалізації.
Неминучість різного роду конфліктів” [2, с. 15].
Від себе додамо, що проект є детальним описом кінцевого продукту (результату), як правило – з описом наближень (допустимих меж) і конкретних процедур (методів, методик, прийомів), застосування яких якраз і забезпечує цей результат. Проектування нині розглядається як окремий вид професійної діяльності і базується саме на застосуванні різних технологій. Майстерність реалізації проектів якраз і полягає в оптимальному виборі технологій і технологічних процедур. У багатьох випадках для виконання проекту необхіно сконструювати ексклюзивну технологію.
Необхідними поняттями і водночас елементами будь-якого соціального проекту є місія, мета, задачі, цільова група (авдиторія), умови, у яких він буде виконуватися, наявні ресурси (можливості), терміни й етапи, проміжні результати, кінцеві результати (опис кінцевого результату), показники (критерії) ефективності виконання, система й показники моніторингу. Ці елементи складають єдину систему і взаємообумовлюють одне одного.
Конструювання або вибір технології (технологій) здійснюється у відповідності до технічного завдання, яке визначає основні проектні вимоги до процесу і результату. Відтак технологія (технології) виступає як засіб реалізації соціального проекту.
У технології метод виконує другорядну, підпорядковану роль. Можна сказати, що технологія являє собою сукупність методів, які застосовуються у певній логічній послідовності. Для досягнення результату можна застосовувати різні методи і методичні прийоми. Важливим тут є застосування оптимальних методів з точки зору досягнення кінцевого результату.
Соціальна технологія – це система взаємопов”язаних і взаємообумовлених методів, методик та процедур, спрямованих на внесення змін, перетворення предмету, досягнення конкретного кінцевого результату. Вона містить діагностичні, формуючі та оцінні складові і спрямована на розв”язання певного типу (кола) соціальних проблем.
Основними ознаками соціальної технології, на наш погляд, є:
- соціальна технологія завжди спрямована на зміну поведінки людини,