Реферат на тему:
Соціальні парадигми бізнесу в світі та в Україні
Аналізуються основні тенденції соціально-економічного розвитку з огляду на окремі положення Цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ), зокрема щодо боротьби з бідністю, а також проблема соціальної відповідальності та методи паблік рілейшнз.
Останнє десятиріччя минулого століття для більшості розвинених країн вважалося періодом успішного бізнесу та підвищення соціального благополуччя. Здавалось, нарешті досягнуто балансу в поєднанні цінностей приватного сектора і прагнень найманих робітників. Було відчуття, що ринок, демократія, верховенство закону та глобальна система вільної торгівлі працювали не тільки в корпоративних бізнесових інтересах, а й задовольняли очікування більшості населення.
В Україні, як і в інших країн постсоціалістичного простору, саме тоді розпочалась епоха складної політичної і соціально-економічної трансформації. Природно, що політичні та бізнесові еліти, проектуючи соціально-економічну модель розвитку українського суспільства, звернулися до досвіду розвинених країн. У суспільній свідомості, яка переживала кризу комуністичних ідей, вкорінювалося переконання, що нам доцільно копіювати моделі соціального партнерства, які виправдали себе в більшості країн Західної Європи та Північної Америки.
Глобальний спад економіки на початку нового тисячоліття у поєднанні з трагічними подіями 11 вересня 2001 року змусили по-новому оцінити тенденції світового розвитку. Дослідження Всесвітнього банку засвідчили нерівномірне зростання прибутків різних груп країн. Так, якщо 1973 року розрив між прибутками найбагатших і найбідніших країн визначався співвідношенням 44:1, то сьогодні вже – 72:1. Різниця між цими групами країн у рівні життя протягом останніх 20 років збільшилася майже в 10 разів. Тенденція надто тривожна, якщо взяти до уваги підвищення конфліктності у світі, зростання корупції, поширення тероризму, злочинності, а також, безумовно, погіршення економічного становища та здоров’я населення.
Ці процеси сприяли підвищенню значення такого документа, як Цілі розвитку тисячоліття, випрацьованого на Саміті тисячоліття ООН у вересні 2000 року. Адже викладені в ньому вимоги, пропозиції розглядались як зобов’язання світової спільноти розробити довгострокову політику надання допомоги найбільш уразливим верствам суспільства кожної окремої країни та найбільш уразливим націям світу.
Підписання Президентом України Декларації тисячоліття ООН стало не тільки визнанням пріоритетності розв’язання проблем людського розвитку та їх важливості для процвітання нації, а й ознакою прийняття державою відповідальності за становище та перспективи розвитку людського потенціалу. Держава взяла зобов’язання до 2015 року кардинально змінити становище на краще за такими напрямками: подолання бідності, обмеження поширення та скорочення масштабів ВІЛ-інфекції, СНІДу й туберкульозу, поліпшення здоров’я матерів, зменшення дитячої смертності, забезпечення високоякісної освіти, сталого розвитку довкілля, а також утвердження гендерної рівності.
Незважаючи на локальні успіхи у розв’язанні цих проблем, бідність та навіть злидні залишаються в світі нещастям, упоратися з яким надзвичайно важко, а то й неможливо. Згідно зі Звітом про людський розвиток Програми розвитку ООН, оприлюдненим 2003 року, відсоток людей, що живуть у злиднях, зменшився з 29,6 % у 1990 році до 23,2 % у 1999 році. Але ж за цей період кількість людей, що живуть на 1 долар на день, зменшилась незначно: з 1,29 мільярда до 1,17 мільярда. Більше того, якщо не брати до уваги суттєвого поліпшення показника бідності в Китаї, то абсолютні показники бідності погіршилися.
В останні роки саме боротьба з бідністю, а не проблема отримання прибутків, стала головною темою світового діалогу. За станом на 2002 рік, понад 4 мільярди людей у світі отримували щорічний доход менший за 1500 доларів, і тільки близько 100 мільйонів чоловік отримували доход понад 20 тисяч доларів на рік.
Декларація тисячоліття ООН проголосила намір захистити світ від бідності. Як багаті, так і бідні країни висловили готовність викорінювати злидні, створювати сприятливі умови для виховання у людей гідності, сприяти досягненню рівності, миру та екологічної рівноваги.
Економічне зростання змушує країни задля збільшення доходів переходити від натурального господарства та продажу сировини до розвитку виробництва зі значною часткою переробки, а також послуг. Підвищення показників рівня життя в країнах Східної Азії і Тихоокеанського регіону (Індонезія, Південна Корея, Малайзія, Таїланд), а також зменшення чисельності бідних в Китаї, обумовлено економічним зростанням у 1990-х роках. Воно становило 3,3 – 6,4 %. Це сприяло зменшенню бідності на 8,4 – 15 %. Водночас в країнах Латинської Америки та Карибського басейну економічне зростання фіксувалося на рівні 1,6 %, а в Африці (південна частина) – 1 %. Показники бідності тут зросли.
Існує взаємозв’язок між економічним зростанням і приватними інвестиціями. В країнах, що прогресують, спостерігається вищий рівень приватних капіталовкладень. Однак, для того, аби зростання виробництва сприяло скороченню бідності, воно повинно працювати на підвищення доходів бідніших верств населення.
То як же залучити бізнес до розв’язання завдань людського розвитку? Це питання актуальне не тільки в умовах України. Для усунення перешкод на шляху до сталого розвитку скрізь у світі найбільше зусиль докладають держави. Забезпечення гідного життя громадян – одне з основних їх завдань.
В останні десятиріччя спостерігається активізація приватного сектора у партнерстві задля розв’язання проблем розвитку. Прикладом цього є формування економічних систем та розбудова й активізація громад (місто, село), де здійснюється бізнес і де є необхідна інфраструктура виробництва. Усередині цих систем виникають свої методи регулювання відносин, зменшуються асиметрії та контрасти.
Все більшої популярності у світі набуває „концепція триєдності”, згідно з якою одержання прибутків не повинно завдавати шкоди навколишньому середовищу і соціальній справедливості. Впровадження цієї концепції змушує компанії звертати увагу не тільки на можливість одержати прибуток і примножити економічні цінності, але й враховувати