Технологічна база сучасних соціальних комунікацій дозволяє підтримувати інтерактивний зв’язок з тими чи іншими спільнотами на рівні індивідів. Але сама людина та суспільство не готові до користування такими технологіями. Ми звикли, що люди створюють спільну систему діяльності (суспільство) лише опосередковано, через входження до складу тих або інших суспільних груп чи спільнот. Тому досить важко уявити „індивідуалізоване суспільство” (за визначенням англійського соціолога З. Баумана), де кожен індивід буде актором спільної дії безпосредньо, не прилучаючись попередньо до складу групи. Поява флешмобу здається чимось на зразок експерименту з вироблення в індивідів здатності до такого усуспільнення.

Основній масі людей про флешмоб мало що відомо, і мабуть тому від спокуси вивернути, як звичайно, усе навпаки, нікуди не подітися. Говорять вже про нові ігри. Наприклад, „toothing” пропонує пошук за допомогою SMS-ок випадкової людини, готової вступити в сексуальний зв’язок у найнесподіванішому місці – на міському бульварі, в громадському туалеті чи в супермаркеті. Більш „м’яку” форму знайомств пропонують провайдери мобільного телефонного зв’язку – сервіс „мобільних знайомств”. Скоріш за все, подібна практика призводить до більшої індивідуалізації та виведення людини з культурних полів традиційної моралі, аби вона відшукувала нові засади власного буття в суспільстві. Для того, щоб існувало інформаційне суспільство, певна частина населення має перебувати у стані перманентного „вилучення” з суспільного простору, включеності до світу на рівні тілесних та психологічних перцепцій: саме за такого стану особистість активно сприймає інформаційний простір як онтологічну засаду власного життя, реагуючи на події в ньому.

Серйозніші люди встановлюють зв’язок за допомогою нових технологій не геніталіями, а, наприклад, ноутбуками, створюючи мережні комп’ютери, що робить доступним користування високопродуктивними обчислювальними системами не тільки спеціальним корпораціям і урядам, а й „пересічним” громадянам. Інакше кажучи, доступ до засобів створення високоінтелектуального продукту може отримати людина, яка залучить до реалізації свого проекту певну кількість учасників, спроможних за допомогою мережі об’єднати свої електронні ресурси. Виходячи з того, що здатність створювати інформаційний продукт в сучасному світі є найважливішим ресурсом, значення появи таких угрупувань важно переоцінити.

Традиційно доступ до подібних засобів був опосередкований ідеологією, інституціоналізованою у практиці здійснення політичної влади. Відбувалася також певна фільтрація за соціальними статусами. Для мережної спільноти не важливо, хто має статус „вченого”, а хто – ні: воно може реагувати безпосередньо на ідею та проект. Це значний ресурс розвитку суспільства (позбавлений бюрократичних гальм) та водночас і певна небезпека некритичного сприйняття антисуспільних проектів. Тому ситуація потребує продукування здатності мережних угруповань до критичності, створення відповідних референтних груп.

Минуло трохи більше року, як виник флешмоб, а він уже поділився на дві течії – тих, хто прагне дотримуватися „чистоти ідеї”, тобто влаштовувати тільки абсурдні акції, і тих, хто розглядає нову форму громадської дії як засіб досягнення „зовнішніх” – політичних або економічних цілей. Вже склався свій жаргон, свої звичаї. Можна сказати, що нове явище, яке виникло на грунті мережної комунікації та відповідної ідеології, починає перетворюватися на частину загальніших соціальних процесів. Та чи не спіткає його доля молодіжних рухів 1960 – 1970-х років, коли вони комерціалізувалися й перетворилися на органічну складову того „організованого і репресивного” суспільства, того „вавилону”, проти якого виступали? Чи флешмобери стануть середовищем рекрутування політичного істеблішменту і фактором легітимації ідеологічних поворотів (що здійснювалися правлячою елітою), як це сталося, нариклад, з „неформалами” часів „перебудови”?

Швидше за все, флешмоб – це тільки проміжна й пробна форма нової організації громадського життя, своєрідний культурний трикстер часів розвитку культури інформаційного суспільства з мережною структурою. Соціологічних досліджень цього суспільного явища ще не проводилося, тому виникла цікава ситуація: явище змінюється швидше, ніж рефлексується.

Як звичне та менш радикальне явище сприймаються комунікативні спільноти, що виникають власне у Мережі – так звані „network community” – мережні спільноти. Вони включають представників різних груп за інтересами – як традиційних (вчених, лікарів, літераторів, туристів, домогосподарок), так і нових, появу яких викликав розвиток кіберкомунікативних мереж.

Процес формування специфічних угруповань, що виникають на основі електронних мереж, соціологи, психологи, філософи вивчають трохи більше десяти років. Однак на запитання, якими соціальнми рисами володіють мережні спільноти, відповіді ще немає. За цей час утворилося лиш певне концептуальне поле, в якому формуються основні теоретичні підходи до цієї та інших пов’язаних нею проблем. Так, О. Бєлінська [2] досліджує групову динаміку мережних спільнот, Д. Іванов [4] розглядає їх як прояв віртуалізації суспільства, А. Войскутинський [3] досліджує їх як форму групової діяльності. Культурологічний аспект явища розглядають О. Нестерова та В. Нестеров [7]. А. Круглов [6] аналізує соціальні аспекти спілкування з використанням комп’ютерів.

Культурологічний підхід характерний також для багатьох західних дослідників [10]. Відомий „гуру” мережних технологій у галузі соціології та економіки М. Кастельс [5] вважає їх основною формою соціального устрою, що домінуватиме в майбутньому інформаціоналістському суспільстві, яке розвивається вже сьогодні. Згадуваний Г. Рейнгольд [11] називає мережні спільноти „племенами завтрашнього дня”, вважаючи їх основною формою усуспільнення майбутнього.

Слід зауважити, що мережні спільноти сучасні дослідники вивчають переважно або як феномен нової культури, що формується на засадах використання Інтернету, або з точки зору