Реферат на тему:
Соціально-діалогічне дослідження моральних почуттів молоді
Останніми роками Україна переживає справжню „психокультурну революцію”. Сучасні уявлення про моральність, людяність і духовність свідчать про драматичний процес руху від традиційної психокультури до нової – психокультури вільного, демократичного суспільства. Очевидно, що масштаб і глибина психодуховних та соціоментальних трансформацій, котрі у нас відбуваються, досліджуються недостатньо як у філософсько-культурологічному, так і в науково-психологічному плані. Відтак завдання цієї роботи полягає в дослідженні психології моральних почуттів (сорому, провини, сором’язливості й совісті) з погляду уявлень психології діалогу, в основу якої покладено ідеї М. Бахтіна, М. Бубера, В. Біблера, а також фундаментальні теоретико-методологічні концепції С. Рубінштейна, Л. Виготського, Г. Ковальова, Т. Флоренської та ін. [5; 6; 12; 13; 14; 16; 17].
Видатний радянський психолог С. Рубінштейн першим сформулював основоположні ідеї етико-онтологічного підходу в психології в цілому та, зокрема, у сфері психології морально-етичних явищ. Тоді, коли в поглядах радянських філософів і психологів етичний та естетичний аспекти людських взаємин відкоремлювалися і від цілісно-філософського збагнення людини, і один від одного, у праці С. Рубінштейна „Человек и мир” [14] морально-етична й естетико-творча сфери людського життя стають центральними, основоположними. Вибудовуючи ієрархію рівнів у сфері емоцій і почуттів, С. Рубінштейн відносить моральні почуття, разом з естетичними й інтелектуальними, до вищих рівнів цієї ієрархії, а саме – до рівнів почуттів, які є опредмеченими й узагальненими. По суті, йдеться про вищі почуття людини, які мають ціннісно-ідеологічний зміст і виступають як світоглядні почуття, тобто почуття, що виражають світоглядні настановлення особистості.
В теорії розвитку вищих психічних функцій Л. Виготського [5; 6] говориться, що людська психіка має нижчі (природні, натуральні) й вищі (складні, культурні, опосередковані, штучні) психічні функції, а сам психічний розвиток, на думку вченого, прямує до перетворення суспільних відносин на „вищі” психічні функції. За всіма вищими психічними функціями та їх відносинами генетично стоять соціальні відносини – реальні відносини між людьми. Всі вищі психічні функції є „зліпок з соціального”, вони є „інтеріоризованими відносинами соціокультурного порядку”. Оскільки моральні почуття є соціальними за своїм предметним змістом і способом свого розвитку, то їх можна назвати „двічі соціальними” й „двічі людськими” або „людино-людськими” (Ф. Достоєвський).
Отже, проблематика психології моральних почуттів, як і проблема інтеріоризації й співвідношення „вищих” (людських) і „нижчих” (психічних) функцій, надзвичайно близька за змістом, структурою і способами методологічного опису до ідей та уявлень діалогічного підходу, принципів та настанов інтерсуб’єктно-діалогічної парадигми.
Діалогічна філософія, представлена культурно-гуманітарною концепцією М. Бахтіна і релігійно-філософською системою М. Бубера, має значний екзистенційно-етичний і духовно-онтологічний потенціал, а тому її можна вважати фундаментальною підставою для психологічного вивчення моральних почуттів і переживань.
М. Бахтін виходить з того, що діалог – це єдиний спосіб сходження до „глибини душі людської”. Осягнути духовну сутність людини можна, передусім, шляхом спілкування з нею, шляхом діалогу.
Діалог може здійснюватися на тілесному, душевному й духовному рівнях, причому духовний діалог втілює в собі вічні, трансцендентальні засади людини. Досліджуючи духовно-гуманітарний характер творчості Ф. Достоєвського, М. Бахтін розкриває природу діалогу як способу „людино-людського” буття [1]. І оскільки діалог між людьми розгортається у світі екзистенційно-відповідальних вчинків і діянь суб’єкта, то він, внаслідок цього, прямо співвідноситься з моральними й етичними настановленнями людини, із способом етично-морального життя діалогічної особистості.
Для М. Бахтіна різниця між монологічним і діалогічним ставленням до світу та людини пов’язана з різницею предметно-речового й особистісно-духовного ставлення до них, з якого постає кардинальна різниця між природничо-позитивістською і гуманітарно-описувальною методологією наукового пізнання й життєвої творчості [1; 2].
М. Бубер також вбачає сутність людини у її взаємозв’язку з іншими людьми й постулює „изначальную” й універсальну ситуацію людського існування як різницю між двома модусами буття, які виражаються „Я – Ти” і „Я – Воно”-відношеннями, що (як і у М. Бахтіна) чітко розділяють сферу наявно-емпіричного, об’єктно-опосередкованого буття і сферу буття інтерсуб’єктно-трансцендентного, духовно-екзистенційного [4]). М. Бубер саме поняття духу розглядає крізь призму „Я – Ти”-відношень і вбачає джерела духовності в таємниці відгуку іншої людини як Ти на запитання-звернення до неї Я. „Дух не у Я, він між Я і Ти. Буде неправильно уподібнювати Дух крові, що струмує в тобі, він – як повітря, яким ти дихаєш. Людина живе в дусі, якщо вона може відповісти своєму Ти. Вона це може, коли вступає у відносини всією своєю істотою” [4, с. 37].
Джерела й підстави інтерсуб’єктно-діалогічного підходу до філософсько-психологічних проблем моралі й людяності знаходимо у російській духовно-етичній філософії та гуманітарно-антропологічній психології. У творчості її представників простежується міцна етико-моральна домінанта, яка спонукає В. Зеньковського говорити про „панморалізм” у філософії [9].
У системі антропо-філософських, духовно-етичних уявлень В. Соловйова, С. Булгакова, М. Бердяєва, І. Ільїна, Н. Лоського, С. Франка, П. Флоренського та інших теми „злочину і кари”, совісті та каяття, спокутування провини органічно пов’язані з ідеями людської свободи, відповідальності, автентичності особистості і є основними підставами людського буття й світобудови.
Незважаючи на кілька десятиріч марксистсько-ленінського спрощення моральності й не менш руйнівні впливи загальноцивілізаційного технократизму й сцієнтистського об’єктивізму, соціокультурні корені й національні традиції вітчизняної етико-духовної ментальності зберігають свій глибинний і цілющий вплив. Свідченням цьому є сучасні науково-філософські дослідження в галузі духовно-етичних почуттів і дані емпіричних соціально-психологічних досліджень (зокрема, результати досліджень, що далі розглядатимуться у цій статті).
Однією з перших проблему моралі й людяності в сучасній психології „одухотворила” Т.
