Вивчення реальної й ідеальної репрезентації моральних почуттів у власному житті й житті інших людей засвідчило, що висока оцінка значущості почуття совісті для себе повністю узгоджується з високим бажанням наших респондентів бачити це почуття у поведінці інших людей (84 %). Випробовувані вважають, що совість виявляється в їх реальній поведінці (49,3 %) та в ідеальних моральних потребах (53,3 %) набагато частіше, ніж реальні провина й сором (18,7 % і 8,7 %) та ідеально-бажані провина й сором (4,0 % і 2,7 %). Рівень сором’язливості у реальній поведінці випробовуваних (28,7 %) та у їх образі ідеально-бажаної поведінки інших людей (14,0 %) вищий, ніж рівні власних реальних та ідеально-бажаних почуттів провини й сорому інших людей. В цілому, можна сказати, що наші респонденти ідентифікують себе швидше з культурою „совісті й сором’язливості”, аніж „сорому” і/або „провини”.

З’ясування розуміння респондентами психологічного змісту кожного морального почуття, тобто понятійно-когнітивної ідентифікації-диференціації моральних почуттів, досліджувалося за допомогою шести запитань: випробовувані мали визначити, чи є для них різні пари почуттів „одними й тими ж”, „близькими” чи „різними поняттями”. Головна тенденція відповідей полягає в тому, що половина опитаних вважає почуття сорому, провини й совісті „близькими” або „тотожними”. Почуття сором’язливості має особливий статус, оскільки половині випробовуваних воно уявляється тотожно-близьким почуттю сорому, але більшість респондентів вважає, що поняття сором’язливості дуже відрізняється від провини (84 %) й совісті (74,7 %).

Відкриті нами особливості розуміння моральних почуттів помітно відрізняються від того, як їх розуміють у світовій психології (З. Фрейд, Л. Колберг, Ф. Зімбардо, К. Ізард), проте вони свідчать не про „неправильність” чи „нерозвиненість” уявлень про моральні почуття наших респондентів, а про особливий характер соціоморальних почуттів та уявлень, властивих вітчизняній моральній психокультурі.

Виходячи з уявлень інтерсуб’єктно-діалогічного підходу, ми сконструювали дослідницьку методику „Мозаїка” для вивчення особливостей розвитку моральної сфери індивіда, основоположним принципом якої є ідея множинно-вибіркової, контекстуально-поліфонічної ідентифікації почуттів сорому, провини й совісті.

Результати вибору (когнітивної ідентифікації) випробовуваними кожного морального почуття з комплекту визначень-формулювань свідчать, що найвищий рівень правильності визначення моральних почуттів відповідає почуттю совісті (середнє значення 9,21), потім йде почуття сорому (7,61) і найменш правильно студенти ідентифікують формулювання почуття провини (5,91). Різниця є статистично значущою.

Такий результат переконливо свідчить про центральне значення почуття совісті у моральній сфері випробовуваних, що знову підтверджує фундаментальність почуття совісті у системі етико-духовного світовідношення представників вітчизняної психокультури й соціоментальності. Почуття совісті є не синонімом почуття провини і не похідним феноменом почуттів сорому і/або провини (як вважають представники таких напрямків західної психології, як психоаналіз, біхевіоризм та ін.), а фундаментально-базовим моральним почуттям, що має реальне й основоположне значення у житті та свідомості наших випробовуваних.

Кореляційний аналіз (за Пірсоном) співвідношення групових структур ідентифікації почуттів сорому, провини й совісті, проведений двома способами, виявляє чітку ієрархію правильності визначення досліджуваних моральних почуттів у послідовності „совість – провина – сором”, яка відповідає центральній інтерсуб’єктно-діалогічній гіпотезі нашого дослідження.

Ці результати підтверджують інтерсуб’єктно-діалогічну гіпотезу про природу моральних почуттів, згідно з якою почуття сорому є об’єктним і змістовно-генетично первинним у тріаді моральних почуттів; почуття провини є суб’єктним і утворює наступний – індивідуально-особистісний (змістовно-генетичний) ступінь розвитку моральних почуттів, а почуття совісті є інтерсуб’єктно-діалогічним і вищим – духовно-генетичним – ступенем в їх ієрархії.

Було також проведено факторний аналіз матриці експериментальних даних за допомогою програмного пакету „Statgrafics” (метод головних компонент з подальшим „варімакс”-обертанням). Найвагомішим результатом його є домінування питань блоку совісті в першому факторі (його внесок у загальну дисперсію складає 28,155 %), що дозволяє однозначно визначити його як фактор „совісті”. Другий фактор може бути проінтерпретований як фактор „сорому й провини” (його внесок у загальну дисперсію дорівнює 21,391 %). Третій фактор можна назвати фактором „совісті – сорому – провини” (внесок у дисперсію 13,837 %). Четвертий фактор однозначно ідентифікується як „фактор сорому” (внесок в дисперсію 12,621 %). І, нарешті, п’ятий фактор можна визначити як „фактор провини й совісті” (його частка у дисперсії 9,141 %). Відтак знову переконуємося, що почуття совісті відіграє визначальну роль у моральній сфері, а тому одержуємо ще одне міцне підтвердження інтерсуб’єктно-діалогічної гіпотези про природу моральних почуттів.

Інтерсуб’єктно-діалогічний підхід до психології моральних почуттів допускає дослідження їх недиз’юнктивно-континуальної, поліфонічно-контекстуальної природи, для чого необхідно розробити нові описово-феноменологічні, структурно-семантичні методи вивчення екзистенційної емоціодинаміки.

Відправним методологічним пунктом соціально-діалогічного дослідження екзистенційно-поліфонічної природи моральних почуттів для нас стала стратегія емпіричного дослідження почуттів і емоцій К. Ізарда (1980 і 2000 рр.), грунтована на уявленні про базові почуття й концепцію диференційних емоцій. У цій стратегії кожне базове, диференційне почуття проектується на інші базові, диференційні почуття, і цей науково-методичний принцип вивчення емоційних та афективних профілів вважаємо глибоко