В основі нашої методики – інтенція на більш повне моделювання феноменологічного багатства й багатобарвності досліджуваних почуттів, яка виражається в значному розширенні їх „спектрального” складу (звідси назва методики „Мозаїка”). Для порівняння базисно-диференційних структур емоцій К. Ізарда з розширеною, поліфонічно-континуальною методикою „Мозаїки” до складу останньої обов’язково включалися параметри базисно-диференційної структури почуттів К. Ізарда.

Результати переконливо свідчать, що набір базисно-диференційних почуттів та емоцій К. Ізарда в контексті більш повної і реально-життєвої „мозаїки” – поліфонії моральних почуттів і емоцій – посідає другорядне-третьорядне місце і тому не може розглядатися як абсолютно-універсальний „базисний” набір людських емоцій (в усякому разі – моральних почуттів). Це означає, що коло базових почуттів і емоцій К. Ізарда не є вичерпним і єдино можливим як з методологічної, так і з соціокультуральної точок зору. В теоретичному плані результати дослідження почуттів і емоцій за методикою „Мозаїка моральних почуттів” свідчать, що раціокогнітивне ігнорування екзистенційних й феноменологічних, інтерсуб’єктних і духовних сторін і проявів почуттів та емоцій значно обмежує наукове розуміння справжньої природи почуттів та емоцій і призводить до втрати недиз’юнктивно-холістичного, діалого-поліфонічного їх змісту.

Розвиваючи діалого-феноменологічний аналіз, ми припустили, що якості почуттів і емоцій, покладені нами в основу системи параметрів „мозаїк” сорому, провини і совісті, не є індиферентно-невизначеними і гомогенно-однорівневими, але мають певний об’єктний, суб’єктний та інтерсуб’єктний зміст, який може бути підданий суб’єктивно-експертній оцінці.

Перший важливий результат поліфонічно-феноменологічного дослідження полягає в тому, що в структурі почуття сорому у наших респондентів рівномірно представлені (важливі, „вагомі”, психосемантично навантажені) об’єктний, суб’єктний та інтерсуб’єктний компоненти. На відміну від поліфонічної „мозаїки” сорому, в диференційному базисі почуття сорому (К. Ізарда) домінуючу роль відіграють параметри-емоції об’єктного блоку, що одержують більше половини всього психосемантичного навантаження; на другому місці – суб’єктний блок, на третьому – психосемантична „вага” інтерсуб’єктного блоку.

Це означає, що в ракурсі діалого-феноменологічного дослідження відкривається складніша, полівалентна природа почуття сорому, яка полягає в діалектичному балансі його монологічної (об’єктній і суб’єктній) та інтерсуб’єктно-діалогічної підструктур. Інакше кажучи, на думку наших респондентів, почуття сорому характеризується не тільки відносинами соціокультуральної залежності і корпоративно-групового контролю (що „озовнішнюють та об’єктивують”), але й відносинами, що породжують індивідуально-суб’єктивну активність людини і відкривають для неї інтерсуб’єктно-діалогічні вимірювання особистісного значення життя, духовно-етичної свободи й екзистенційно-людської універсалізації.

Можна припустити, що менша „об’єктність” і велика „інтерсуб’єктність” поліфонічної „мозаїки” сорому в нашому дослідженні порівняно з диференційно-базисною структурою почуття сорому (за К. Ізардом) є наслідками не тільки методолого-методичних відмінностей двох порівнюваних підходів до психології сорому, але й реальних соціокультуральних, етноментальних відмінностей його природи, що виявилися в дослідженні К. Ізарда на вибірці американських студентів (яка репрезентує західну психокультуру) і в дослідженні, проведеному нами із студентами кіровоградських вузів (яке представляє вітчизняну, пострадянську психокультуру).

За алгоритмом об’єкт-суб’єкт-інтерсуб’єктного аналізу структури „мозаїки” сорому ми здійснили статистичний аналіз основних тенденцій та закономірностей суб’єкт-об’єкт-інтерсуб’єктної структури почуття провини. Найважливіша закономірність структури „мозаїки” почуття провини полягає в тому, що домінуючу роль у феноменології провини відіграє суб’єктний блок, оцінки якого за авторською й експертною інтерпретацією розташовуються в діапазоні 45,4 % – 51,6 %, тобто одержують психосемантичне навантаження, що сягає майже половини всієї „ваги” відчуття вини. Все це дозволяє говорити, що коли почуття сорому можна охарактеризувати як „об’єктне” за змістом, то почуття провини постає в нашому дослідженні як „суб’єктне” (з незначною інтерсуб’єктною інтенцією).

Диференційний базис почуття провини К. Ізарда виявляється ще менш адекватним теоретичним конструктом, ніж у вивченні почуття сорому, оскільки сукупна психосемантична вага параметрів-емоцій диференційного базису (68,7) значно менша ваги групи лідируючих якостей (має навантаження 184,0) і майже в півтора раза менше групи якостей третього порядку (з навантаженням в 95,0).

Оскільки отримані нами емпіричні дані свідчать про значний суб’єктний і певний інтерсуб’єктний потенціал почуття провини, то це відкриває можливості для переосмислення популярних в практичній психології і психотерапії уявлень про непродуктивність відчуттів сорому, сором’язливості та провини в духовно-особистісному розвитку людини. Ці уявлення західної психокультури, що теоретично оформилися в лоні психоаналізу, біхевіоризму, когнітивізму, вступають в суперечність з духовно-моральними реаліями нашої психокультури, яка здавна орієнтується не на культивування егоцентрично-нарцисичного, „людинобожого” індивідуалізму, а на вирощення „людино-людської” та „боголюдської” всеєдності, що відкриває шлях до духовного зростання і єднання людини з світом і людьми.

Вивчення совісті посідає центральне місце в нашому дослідженні психології моральних почуттів, оскільки воно найглибше і найповніше втілює в собі духовно-діалогічний, недиз’юнктивно-процесуальний зміст етико-моральних почуттів. Емпіричні дані, що розкривають зміст „мозаїки” совісті, красномовно свідчать, що домінуючу роль в поліфонічно-феноменологічній структурі почуття совісті відіграють духовно-екзистенційні почуття й цінності: людяність, справедливість, чесність, гідність, одухотворення, доброта, милосердя, вихованість, душевність, вірність тощо. Показники інтерсуб’єктно-діалогічного блоку структури „мозаїки” совісті майже удвічі перевищують дані за суб’єктним блоком і в три – шість разів перевищують показники об’єктного блоку структури совісті. Якщо в структурі почуття сорому диференційно-афективний „квазібазис” посідав другорядне місце й другорядне-третьорядне місце в структурі провини, то в спектрі духовно-етичної поліфонії совісті він пересувається на четверте – п’яте місце, тобто перетворюється на „фоновий” чинник феноменології совісті.

Відтак результати емпіричного, діалого-феноменологічного дослідження підтверджують головну гіпотезу дослідження „мозаїчної” поліфонії совісті і доводять, що відчуття совісті є за своєю природою духовно-екзистенційним та інтерсуб’єктно-діалогічним виявом вищих етико-моральних почуттів, переживань і ціннісних відносин людини.

Узагальнюючи основні дані нашого дослідження,