На пропозицію висловити свої бажання 68,8 % засуджених відповіли, що їм потрібна в першу чергу воля, а вже потім сім’я і здоров’я. На запитання „Що спонукало вас вчинити злочин?” засуджені відповіли, що це алкоголь (33,1 %), суспільство (25,3 %), відчуття переваги (18,2 %), біс (12,1 %), воля Бога (3 %).

Психологічна робота з засудженими на довічне ув’язнення має специфічні особливості. Це обумовлюється не тільки особливостями кримінального та кримінально-процесуального законодавства, умовами утримання, виконання та відбування покарання, але й соціально-психологічними змінами, що відбуваються у житті та особистості таких засуджених. Серед таких змін основними є: 1) засуджені стають особами, які в силу чинного кримінального законодавства України не мають перспективи виходу на волю та залучитися до суспільно-корисної праці; 2) після виголошення вироку судом у засудженого до довічного позбавлення волі втрачається сенс життя (9 випадків з 10); 3) більшість засуджених (86 %) втрачає вже в перший рік відбування покарання будь-які соціальні зв’язки; 4) позбавлення чи значне обмежене спілкування, інформаційний „голод” негативно впливає на морально-психологічне здоров’я засудженого; 5) обмежений простір існування провокує появу різного роду фобій. У декого (37 %) вже на другий рік відбування покарання з’являються галюцинації, пов’язані з минулим життям або з вчиненим злочином. Дехто бачить картини майбутнього (18 %). У таких випадках вже потрібне втручання психіатра.

Основним видом психологічної роботи з засудженими на довічне позбавлення волі є індивідуальна робота, що включає бесіду, інтерв’ю, консультування. Але її результативність залежить не тільки від знань, умінь і навичок психолога, але й різноманітності підходів до вирішення конкретної проблеми, які є в арсеналі практичного психолога.

Як свідчить практика, жодна методика з індивідуальної роботи з клієнтом не діє у „чистому вигляді” стосовно засуджених до довічного ув’язнення. Їм вже обридли бесіди, тестування і, як вони кажуть, „моральні нотації”. Будь-які розмови вони намагаються звести до біблійних читань. У 80 % засуджених Біблія стає настільною книгою.

Розглянемо детальніше мотивацію до життя у засуджених на довічне позбавлення волі.

Людина, засуджена за вчинений злочин довічно – решту життя, до смерті живе у винятково складних умовах, в яких депривація полягає, перш за все, у щоденному повторенні одноманітних, раз і назавжди штатних зовнішніх ситуацій. Засуджений, за умовами його утримання, перебуває на межі нервово-психічного стану, який важко витримати. Головна причина – неможливість життєвих змін, що даровані людству. Це призводить до: сенситивності у ставленні до людей, предметів, тварин, природних явищ тощо; нечуттєвості до усього світу; паранояльних проявів у поведінці; шизоподібних розладів особистості.

Особливістю засуджених на довічне позбавлення волі є те, що у них немає постійного психічного стану. Він швидко змінюється. Головна причина полягає в тому, що в’язні постійно переймаються спогадами про минуле, оцінкою ситуацій і подій, що привели їх за грати назавжди. Цікавий факт: багато засуджених починає віддавати перевагу духовній літературі й книгам з психології. Що це – спроба віднайти душевний спокій чи відповісти на запитання „Хто Я?” І перше, і друге. У більшості випадків засуджені покладають відповідальність на суспільство. Вони критикують норми поведінки, які воно їм нав’язує, що призводить до їх відторгнення та неприйняття. Це стосується усіх стосунків між людьми. Мабуть тому вони видають себе за „Робінів Гудів” сучасності, поведінка яких не знайшла розуміння в суспільстві.

Спілкування з засудженими на довічне позбавлення волі негативно впливає на співрозмовника, тому що: формує почуття провини за те, що не в змозі допомогти його рідним і близьким у важких ситуаціях; з’являється хвилювання за те, що хтось лишився одиноким і веде тяжку боротьбу з життєвими труднощами; втрачається самоконтроль та виникає почуття безвиході; норми людської поведінки набувають неадекватної оцінки.

Який вихід? Треба для себе зрозуміти, що відповідальність за вчинений злочин – це не тільки вердикт судочинства заподіяному, він накладає відбиток на сприйняття особистості засудженого. Рикошет від вчиненого впливає на всі сфери особистісного характеру злочинця, а відповідно й на суспільну думку про нього.

Чим це можна пояснити? По-перше, суспільство диктує взаємовідносини з близькими людьми. Існує так званий етичний кодекс суспільних відносин. Нав’язування суспільних ідей без їх усвідомлення призводить до їх відторгнення. Тому кожна соціальна група має, окрім загальноприйнятих норм, власні, які стосуються саме їх. Це основи субкультурного спілкування (субкультурної етики). Вони виникають як протидія тому, що склалося у суспільстві, або, при схожості декларованого, мають іншу поведінкову основу, яка суттєво впливає на результат життя. По-друге, для багатьох засуджених на довічне позбавлення волі суспільне стає приватним та навпаки. Це стосується втрат, любові, сподівань тощо – саме того, що не перетинається з мірою покарання. Мабуть, саме це і викликає масу запитань на кшталт „А судді хто?” Але головним залишається етичний вибір між мірою покарання та методами впливу на засуджених і тим, хто саме має впливати на їх особистість і поведінку. По-третє, для засуджених на довічне позбавлення волі головною цінністю залишається їх внутрішній світ як „найцінніша скарбниця”. У цьому їх біль та радощі. Власне „Я” глибоко приховане. Повсякдення перетинається зі спогадами, майже не втрачається надія на майбутнє. Майже весь час вони перебувають у мріях. Іноді втрачається межа між реальністю і фантазіями, засуджені починають вірити в те, що придумали. Кожен засуджений висловлює думку,