Насправді, як свідчать спостереження автора, однією з причин злочинності, у тому числі й повторної, є неосвіченість – як загальна, так і соціальна. Прикро, що ніхто з них не робить для себе висновків і майже відразу після звільнення з місць позбавлення волі (на прикладі тих, хто відсидів тривалий термін за гратами) повертається до звичних поведінкових стереотипів, кола спілкування, звичок тощо. Реалі життя здаються суворішими, ніж вони сподівалися, і потребують певних жертв. Але ніхто з засуджених не готовий до певних втрат тому, що люблять не волю, а себе на волі.

Я завжди кажу підопічним, що перебування у місцях позбавлення волі – це не результат вчиненого злочину, а плата за все неправедне життя, яке вони вели до останнього кроку до прірви. Згадайте, як ви ставилися до близьких людей, скільки страждань їм завдали. Недарма однією з поширених психологічних характеристик засуджених є „схильність спричиняти біль і страждання тим, хто їх любить і піклується про них”.

Здається, що повертаючись на волю, звільнені намагаються наздогнати і компенсувати все, що не тільки втратили, але й не здобули за час відбування покарання. Вони починають пиячити, вживати наркотики, спостерігається сексуальна активність. Можливо, їм потрібен час, щоб „нагулятися”. Але чиїм коштом? Допомога друзів – тимчасова, і з часом борги треба віддавати чи відпрацьовувати. І цим користуються. За допомогу на копійку „друзі” вимагають платити тим, що не має цінності – волею. Для тих, кого звільнені вважають „друзями”, вони залишаються засобом реалізації корисливих планів з метою отримання прибутків злочинним шляхом. Коловорот злочинності – результат брутального ставлення колишніх „друзів” до звільнених, подвійна мораль і, ще раз підкреслюю, соціальна неосвіченість, комунікативна безпринципність самих колишніх засуджених.

Так, за все треба платити. Тільки засуджені платять тричі: за те, що їх хтось використовував; за те, що вони нехтували турботою і любов’ю близьких та завдавали їм болю й страждань; за те, що в результаті такого життя вчинили злочин.

І ще раз про мрійливість засуджених до довічного позбавлення волі. Для них такий психологічний стан є своєрідною релаксацією. Це світ гармонії, в ньому дихається вільно. Це момент пошуку ідеалу. Це відстороненість, відчуженість від реалій світу.

Засуджені на довічне позбавлення волі співставляють нав’язувані їм правила гри і те, як вони їх виконують. Якщо ці правила не виконуються, вони стають байдужими до розмов, але ніби продовжують уважно слухати. Але в цю мить вони будуть далеко. Це не маска, це відстороненість, відчуженість.

Оцінка людей у засуджених відбувається спочатку візуально, а потім за справами, але тільки тими, що їх стосуються особисто.

Психологічні основи роботи персоналу виправної колонії із засудженими на довічне ув’язнення

Результати психологічного обстеження достатньо детально розкривають суб’єктивні стани засуджених в умовах довічного позбавлення волі. Ці стани характеризуються високою тривожністю та переживаннями загрози, що смутно відчувається. Емоційна нестійкість і ригідність поєднується у них із заклопотаністю і готовністю. Більшість перебуває у стані низької стійкості до стресу, але, поряд з цим, може демонструвати радикальну та непоступливу позицію. Це можна пояснити нездатністю контролювати свою поведінку.

Цю обставину треба використовувати в процесі проведення психолого-педагогічних заходів, які мають бути спрямовані на підвищення рівня емоційної стійкості, стабілізацію психічних станів засуджених і психічне пристосовування в умовах довічного позбавлення волі. Тому такі психологічні ознаки, як слабкий суб’єктивний контроль та схильність приписувати відповідальність за вчинені вбивства іншим, разом з об’єктивними характеристиками вчиненого злочину, є основоположними при оцінці соціальної небезпеки засуджених, які відбувають довічне позбавлення волі.

Практично всі такі засуджені відзначаються жорстокістю, що проявилося в їх злочинних діях. Не менше 50 – 60 % з них - садисти, які отримують сексуальне чи інше задоволення від мук і страждань своїх жертв. Так, близько 50 % всіх сексуальних вбивць вчинили злочин з особливою жорстокістю, а ті, які вчиняли замах на дітей і підлітків – 100 %. Особи, які вчинили особливо жорстокі дії, відзначаються нездатністю до співпереживання, емоційною холодністю, інтелектуальною тупістю, егоцентризмом, фанатизмом.

Водночас серед таких засуджених можна виокремити категорії злочинців, які не позбавлені позитивних етично-психологічних особливостей, знання яких можна використовувати у виховній роботі. Так, особи, які вчинили вбивства із застосуванням вогнепальної зброї, проявляють схильність до навчання – отже, можуть бути залучені до сфери позитивної активності. Особи, засуджені за вбивства на грунті сімейно-побутових конфліктів, за своєю внутрішньою психологічною структурою орієнтовані на готовність до дотримання соціально-схвалюваних правил поведінки, вони емоційно стійкіші і можуть співпрацювати з адміністрацією. Навпаки, злочинці, які вчинили вбивства у сукупності із згвалтуванням, відзначаються дуже високою тривожністю, що породжується переважно невизначеністю їх соціальних і статеворольових статусів, хронічним недозволенням собою, особливо сексуальними проблемами. Серед сексуальних вбивць за психологічними параметрами можна виокремити тих, що вчиняли замах на дітей. Прикметно, що у таких злочинців виявлена інфантильність, вони схильні до підкорення, залежні і в той же час обережні, відзначаються підвищеною чутливістю до загроз, потребують заступництва і підтримки, довірливі, у них занижена самооцінка.

Криміногенність тривожності сексуальних вбивць полягає у тому, що вони, суб’єктивно відчуваючи свою особисту невизначеність і незахищеність, намагаються зняти цю невизначеність шляхом вибору як об’єкта сексуальних домагань дітей до 7 років і підлітків. В умовах позбавлення волі вони зазвичай неагресивні.

Серед тих, що відбувають довічне позбавлення волі, переважають психопати, алкоголіки, особи із