Розвиток інноваційної культури в системі освіти України повинен передбачати повномасштабне включення психологічних механізмів інтеграції особистості в культурне медійне середовище, що потребує переосмислення самої суті освітньо-виховного процесу. Зміна освітньої парадигми вимагає від науково-педагогічного працівника пошуку нових ідей, подолання усталених стереотипів, професійного саморозвитку й самовизначення.

У наш час викладач потрапив в умови вибору нових форм і методів, новітніх технологій навчання. Вибір власної професійної позиції визначає всю подальшу кар’єру викладача, тому дуже важливо, щоб цей вибір було зроблено свідомо і зважено. З іншого боку, становлення культурологічного підходу до організації освітнього процесу у вищій школі залежить від змін, що відбуваються в рамках культурологічних дисциплін (література, мова, історія, народознавство, правознавство тощо). В основі цих змін – загальні завдання з відродження національної культури, відтворення національного підґрунтя функціонування та розвитку соціокультурної та освітньо-виховної систем суспільства, гуманоцентрична інтеграція особистості в національний культурний простір.

Однією з умов формування інноваційної культури в системі освітньої діяльності є впровадження інтерактивних форм навчання, усунення негативних факторів, що перешкоджають впровадженню інновацій. Серед них: вплив освітніх традицій, психологічні бар’єри, що виникають при будь-яких змінах, брак мотивації до змін тощо.

Існує кілька підходів до розуміння сутності інноваційної культури особистості. Серед них можна виокремити аксіологічний та структурно-функціональний. За аксіологічним підходом інноваційна культура розглядається як система цінностей на даному етапі інноваційного розвитку суспільства. Структурно-функціональний підхід передбачає розуміння певної системи матеріальних та ідеальних елементів, відображених у свідомості й поведінці людини, єдності з їх реальним функціонуванням.

Для чіткого розуміння інноваційної культури особистості необхідно враховувати її певні функції (схема 1). Зокрема, серед 14 основних функцій варто детальніше охарактеризувати такі: пізнавально-перетворюючу, що здійснює заходи теоретичної і організаційної діяльності; регулятивну, яка визначає важливу роль інновацій у розвитку суспільства та його соціальних інститутів; ціннісно-нормативну, що дає оцінку явищам у галузі інноваційної діяльності; комунікативну, яка передбачає спілкування та обмін досвідом з інновацій і технологій навчання; соціалізаторську, що розглядає інноваційну культуру крізь призму суспільних цінностей; прогностичну, яка передбачає вивчення і прогнозування можливих шляхів та напрямків розвитку інноваційної культури в окремій галузі; інтеграційну, що поєднує інші різновиди культури в єдину культуру особистості.

Схема 1

Основні функції інноваційної культури особистості

Розглядаючи зміст та функції інноваційної культури, необхідно враховувати тісний, органічний взаємозв’язок інноваційно активної особистості – інноватора з професійними ролями сучасного фахівця в певній сфері діяльності. Виходячи з цих позицій, можлива реалізація восьми провідних професійних ролей, що характеризуються таким змістом (схема 2).

Схема 2

Взаємозв’язок діяльності інноватора з професійними ролями фахівця

Так, концептолог у наведеній моделі виступає як провідник концепції управління інноваційною діяльністю; генератор ідей – як накопичувач творчих пошуків та прагнень особистості; організатор – як конструктор (архітектор) організаційної роботи; арбітр – як головна особа у вирішенні спорів і конфліктів; консультант – як людина, спроможна давати корисні поради, пропозиції та рекомендації; особа, що приймає рішення – як людина, що бере на себе певну відповідальність; експерт – як особа, здатна здійснювати кваліфікований аналіз та ґрунтовно оцінювати певні явища. Отже, безпосередньо інноватор є ключовою постаттю: він виступає як ініціатор і захисник інтересів людей у сфері інноваційної діяльності.

Наведена модель взаємозв’язку діяльності інноватора з професійними ролями фахівця становить певний інтерес з психолого-педагогічних позицій і може розглядатися як синергетична модель професійних ролей при підготовці фахівців нового покоління з напрямків навчально-виховної роботи в сучасному вузі.

Інноваційна культура особистості може формуватися двома шляхами: як стихійно, так і в результаті цілеспрямованої діяльності держави, соціальних інститутів, громадських організацій, педагогічних колективів тощо. Домінувати повинен саме другий шлях, який розглядається в контексті цілеспрямованої, послідовної, систематичної діяльності вказаних структур з формування певної системи інноваційних знань та умінь, системного мислення і позитивних почуттів. Для того, щоб цей шлях був ефективним, він має здійснюватися безперервно, цілеспрямовано, послідовно, бути забезпеченим певною інфраструктурою (засобами, кадрами, методами, технологіями тощо).

Індивідуально-психологічна оцінка якостей особистості науково-педагогічних працівників гуманітарного вузу, що визначають рівень їх інноваційної культури (таблиця 1), свідчить, що за критерієм важливості найвагомішими є такі характеристики: загальна професійна компетентність та ерудиція (9,81+0,10; фактична її наявність у викладача відстає на 25,5 %, p<0,001); самостійність, незалежність, оригінальність суджень (9,88+0,08; відставання – 19,4 %, p<0,001); високий інтелект, аналітичний склад розуму (9,69+0,15; відставання – 21,4 %, p<0,001); високе зацікавлення власною справою, пошук нових методів та прийомів праці (9,62+0,20; відставання – 14,3 %, p<0,001); рівень духовної культури викладачів (9,56+0,18; відставання – 15,1 %; p<0,001); критичність та об’єктивність у самооцінках (9,56+0,20; відставання – 13,1 %; p<0,001). За фактичною наявністю певних якостей науково-педагогічних працівників гуманітарного вузу найвагомішими були ті, що впливають на формування інноваційної культури: уміння знаходити підхід до студентів, легко встановлювати контакт і спілкування (8,69+0,30 бала); критичність та об’єктивність у самооцінках (8,31+0,26); високий ступінь зацікавлення власною справою (8,25+0,32); наполегливість у досягненні власних цілей (8,19+0,37); рівень духовної культури (8,12+0,44); інтелігентність, порядність, тактовність (8,12+0,35).

Репрезентативність розбіжності між важливістю та наявністю у науково-педагогічного працівника певної індивідуально-психологічної характеристики встановлена з понад 80 % досліджуваних якостей на високому рівні вірогідності (p<0,001). Відставання оцінок важливості від наявності конкретної індивідуально-психологічної якості особистості викладачів за 21 показником була у межах 11,5 – 26,4 %.

Інноваційна культура науково-педагогічних працівників є ознакою високого ступеня їх участі у науково-виховній діяльності. Вона відображає стан впровадження інновацій у навчально-виховний процес та науково-дослідну роботу.

Ступінь інноваційної культури, досягнутої в сучасному