Особливості нашого соціокультурного середовища виявляються в системі цінностей, де гроші (багатство) разом з індивідуальністю, активністю та наполегливістю вважаються непершорядними. Змагальність і конкуренція також зараховуються до незначних [1].

Ментальність (прояв переважного способу діяльності, поведінки і способів вирішення проблем у певній культурі) виявляється на всіх рівнях життя і стосується поведінки як окремого індивідуума, так і народу. Риси слов’янської ментальності: прагнення до рівності (однаковості), нехтування систематичних вимірів результатів діяльності, зневага до матеріальної й ідеалізація духовної сфери життя.

Специфіка соціокультурного середовища сформувала особливості економічної поведінки на більшій частині пострадянського простору [1]:

· Структура сучасного суспільства відрізняється від західної. У нас 40 % населення – за межею бідності (за іншими джерелами – 60 %); 13 % працездатного населення – безробітні.

· Життя за межею бідності породжує певну культуру – субкультуру бідності. Вона є не тільки наслідком бідності, але й причиною, оскільки відіграє свою роль у конструюванні соціальної реальності. „Пасивні бідні” не прагнуть змінити свого становища і виправдовують його певними цінностями. Субкультура має здатність самовідтворюватися. Субкультура бідності носить у нас масовий характер і обумовлює види девіантної поведінки.

· Зміна структури власності в пострадянському просторі показала, що серед нових власників переважають не підприємці, а колишні директори підприємств. Така ситуація свідчить не про зростання підприємництва, а про підвищення впливу чиновників на підприємницьку діяльність.

· Актуальним є питання про поєднання права людини дбати і про власні інтереси, і про благополуччя конкретних організацій та суспільства в цілому. У багатьох дослідженнях наводяться приклади, як керівники різних рівнів дбали про особистий інтерес не тільки на шкоду керованих ними організацій, але навіть і за рахунок їх загибелі.

Якщо розглядати особливості співвітчизника з позиції теорії „економічної людини”, що має повну інформацію про ситуацію, у якій вона діє, задовольняючи свої потреби, будучи мінімально взаємопов’язаною з іншими економічними людьми та раціональною з огляду на механізми прийняття рішень, економічною (тобто такою, що прагне максималізації власної вигоди), то у вітчизняній економіці економічна людина набуває особливих рис [1]:

а) економічна поведінка, побудована на опрацюванні доступної адекватної інформації, може здійснюватися тільки обмеженою кількістю людей. На початку реформ чи не єдиним власником інформації була адміністрація підприємств;

б) представники „пересічного” населення не розуміються на елементарних економічних питаннях (таких, наприклад, як пільги з оподатковування);

в) слабка економічна активність;

г) неконтрольована масова дезінформація під виглядом реклами. У такий спосіб елементарна схема економічної людини не спрацьовує навіть з першого пункту: наявність інформації;

д) якщо взяти іншу характеристику економічної людини – раціональність прийняття рішень – то наш співвітчизник має певні особливості: залежність і детермінованість економічного рішення впевненістю, що грошима треба ділитися з тим, від кого залежить їх одержання. Такими особливостями і ментальністю можна пояснити неймовірну корумпованість чиновників, зобов’язаних здійснювати певні виплати;

е) наступна характеристика економічної людини – максималізація вигоди. У наш час, за кризової економічній ситуації, ухвалюються рішення, далекі від максималізації. Дослідження, проведені в Росії, показали, що навіть незважаючи на мізерію особистої вигоди і збитковість дачного підсобного господарства, його підтримує значна частина населення великих і малих міст. Мотиви: сімейна традиція, бажання бути на природі. Але одна з найголовніших мотивацій – захист на випадок катаклізмів (падіння курсу рубля, припинення виплат тощо).

3. Релігія. Релігійна етика протягом тривалого часу визначала поведінку людей, оскільки була основним ціннісним елементом культури. У нас регулятор економічної поведінки грунтується на етиці православ’я. У західних країнах основи господарської моральності сформував переважно протестантизм.

На думку більшості дослідників, етика православ’я не має економічної концепції, бо основна його мета (піклування про порятунок душі) безпосередньо не стосується економіки [1]. Внаслідок цього російські підприємці, наприклад, використовували спеціальні релігійні обряди, які не мали жодного стосунку до офіційної церкви, але використовували елементи православних культів; церква сприймала це як бузувірство, але йшла на поступки, пристосувавши свій святковий календар до язичницького.

Особливість православного напрямку в християнстві: воно пронесло крізь віки в первісному вигляді основні постулати християнства, практично не адаптувавши їх до конкретних історичних потреб.

Протестантизм же значну увагу зосередив на соціальній, світській діяльності. Вважалося: чим більший в людини достаток, тим впевненішою вона може бути у своїй обраності. Що й стало важливим двигуном підприємництва.

Ось основні постулати духу капіталізму (на яких грунтується виховання протестантів, їхньої соціалізації):

· пам’ятай: час – гроші;

· пам’ятай: кредит – це гроші;

· пам’ятай: гроші плодоносні за своєю природою, вони можуть приносити нові гроші;

· якщо ти вважатимешся старанною і чесною людиною, те це примножить твій кредит.

Основні риси підприємницького духу:

· готовність до ризику;

· духовна воля;

· багатство ідей;

· воля і наполегливість;

· уміння згуртувати людей для спільної роботи;

· уміння переконувати клієнтів.

Протестантське вчення незмінно, від минулих століть і до нашого часу, вважає підприємництво почесною справою, а приватну власність – встановленим Богом інститутом.

Часто в західних церковних документах можна прочитати: „Приватна власність гарантує незалежність особистості і родини, забезпечує право вибору і волю діяльності, сприяє примноженню багатства суспільства та його розвиткові; брак власності породжує лінощі і бездіяльність”. Нічого подібного в православ’ї не знаходимо.

Отже, розходження в економічній поведінці західної людини і наших співвітчизників доводять необхідність врахування традицій, культури, менталітету при оцінці та прогнозуванні поведінки громадян і ставить під сумнів можливість перенесення економіко-психологічних факторів одного соціокультурного середовища в