Реферат на тему:
Соціально-психологічні функції явища довіри
У статті розглядаються основні соціально-психологічні функції явища довіри в контексті теоретичного аналізу вітчизняних і зарубіжних досліджень. Простежується вплив кожної з цих функцій на життєдіяльність людини, взаємодія і співвідношення функцій довіри. Окремо визначаються проблемні аспекти у проявах негативних впливів на функції довіри.
Постановка проблеми
Аксіома: людина може стати людиною лише в соціумі. Без спілкування годі й уявити інтелектуальний, культурний, соціальний її розвиток. Люди, спілкуючись, зазвичай не помічають особливостей цього, на перший погляд, дуже простого психологічного комунікативного процесу.
Але: чому ми не спілкуємося з будь-ким, кого зустрічаємо на своєму шляху? Чому не посвячуємо всіх без винятку друзів у свої таємниці? Чому одні люди розповідають нам все, що з ними відбувається, а інші приховують?
Відповідь дає соціум: людині небезпечно відверто спілкуватися з незнайомцями, бо вони можуть завдати їй шкоди („Хтозна, які бджоли у них в голові?”) А друзям не розповідаємо все, бо не всіх вважаємо справжніми друзями. Ми невпевнені у компетентності кожного з них, у їх доброзичливості. А хтось взагалі не вміє зберігати таємницю. Одне слово, комусь довіряємо, а комусь - ні.
А як визначити, що ось цій людині можна довіряти, а тій - ні? Хіба не буває помилок у виборі партнера з спілкування?
Соціологи і психологи доходять висновку, що існує певна когорта людей, яким притаманні особистісні характеристики, що забезпечують довіру інших. До особливостей такого типу людей належать: освіченість, приємний вираз обличчя, охайність, хороша фізична форма, оптимізм, чітка мова, добра репутація, впевненість у собі, дотримання норм поведінки, прийнятих у товаристві [12]. Саме такий тип людей здатний викликати довіру більшості співрозмовників.
Однак цю відповідь не можна вважати повною. Уявіть лишень, що сталося б з людством, якби всі ми довіряли лише описаному типові людей. Можна було б знайомитися тільки з особами, котрі викликають довіру більшості. Але ж таких замало, лише кілька відсотків.
Якщо дотримуватися таких міркувань, то виникає замкнуте коло. А звідси недалеко й до психопатії.
Як не дивно, але людина, прагнучи спілкування, змушена довіряти навіть незнайомим, і лише з часом може перевірити правильність свого вибору. Адже вона у своєму прагненні до активності діє методом спроб і помилок у прийнятті рішення чи виборі стилю поведінки. І це відбувається завдяки лише прояву феномена довіри. Як відомо, саме довіра є фундаментальною основою, а також надбудовою всіх соціальних відносин [14].
Об’єкт теоретичного дослідження: феномен довіри та його функції.
Предмет дослідження: вплив соціально-психологічних функцій довіри на взаємодію людини із зовнішнім світом.
Мета дослідження: визначити функції довіри і простежити їх вплив на вибір стилю поведінки і діяльності людини, а також визначити їх вплив на процес соціалізації та адаптації людини до умов соціуму.
Актуальність дослідження полягає у приверненні уваги саме до психологічного феномена довіри та його функції як головної складової адаптації людини до суспільства і соціальних установ.
Результати теоретичного аналізу проблеми
Соціально-психологічні функції феномена довіри у радянській психологічній науці почали досліджувати досить пізно. До найпомітніших розвідок належать, як нашу думку, праці В. Сафонова (1981 р.) і Є. Хорошилової (1984 р.).
В. Сафонов найголовнішою функцією довіри вважає обмін значимими думками і почуттями на основі віри та довіри до партнера. При цьому відбувається відповідне обособлення цієї пари від інших людей. В якості ключових функцій довіри вчений виокремлює три: 1) функція психологічного розвантаження; 2) функція зворотного зв’язку в процесі самопізнання; 3) функція психологічного зближення і поглиблення взаємовідносин [12]. Є. Хорошилова головною соціально-психологічною функцією довіри вважає комунікативність. На її переконання, комунікативні процеси взаємодії людей неможливі без довіри, бо саме довірче спілкування є основою всіх можливих шляхів зближення людини з людиною [7].
Б. Ломов (1984 р.), вивчаючи соціально-психологічні функції довіри, виокремлює цілий їх ряд, але всі вони стосуються процесу міжособистісного довірчого спілкування і зводяться до інформаційної функції. В. Куніцина (1991 р.) дійшла висновку, що соціально-психологічна функція довіри полягає у розвитку довірливості, а функція довірливості – це соціальне научіння [5]. Т. Скрипкіна (1997 р.) головною функцією довіри вважає адаптаційну. Особливість цього підходу полягає в тому, що автор пов’язує у єдине довіру до світу і довіру до себе, наполягає на необхідності їх обов’язкової відповідності і доводить, що перевага довіри до себе є показником слабкої адаптивності [13].
В соціально-психологічних дослідженнях проблему функції довіри зачіпали, перш за все, при вивченні соціально-психологічного навіювання (В. Бехтерєв, Л. Гримак, В. Кравков, Г. Лозанов, К. Платонов) [14].
Проблема довіри як умова виникнення дружби розглядалася І. Коном, В. Лосенком, Л. Гозманом, І. Полонським.
Міжособистісні прояви довіри та її функції вивчали М. Обозов, А. Хараш, В. Агеєв. Вони вважають, що довіра посідає значне місце саме у формуванні міжособистісних відносин, а також наголошують на формуючій функції довіри [10].
Аналіз праць з проблем психології спілкування (Г. Андреєв, І. Васильєв, Л. Петровська, А. Сухов), психології міжособистісних відносин (А. Бодальова, Т. Гаврилов, А. Кроник, В. Лабунська, В. Мясищев, М. Обозов, А. Петровський, Ю. Спепкін, А. Хараш) дозволив нам побудувати модель соціально-психологічних функцій феномена довіри, яка грунтується на принципі співвідношення міри довіри, адресованої до себе та до конкретної іншої людини [9].
Проблему суб’єктності і суб’єктивності в психіці і поведінці людини, а також проблему впливу цих психологічних характеристик на функції довіри досліджували Є. Абульханова-Славська, Є. Артем’єва, Б. Братусь, Ф. Василюк, В. Вілюнас, В. Зінченко, В. Мухіна, В. Петренко,
