В. Зінченко, зокрема, вважає, що довіра може виконувати багато функцій, серед яких не останнє місце належить функції саморозвитку. Висновку, що довіра виконує функцію самовиховання, доходить Ф. Василюк. Він вважає, що самовиховання - це шлях до пізнання свого внутрішнього світу, а також до його вдосконалення. Тісний зв’язок тут спостерігається між самовихованням і довірою до себе. Теоретичний аналіз засвідчив, що довіра до себе є здатністю самостійно визначати цілі.

В зарубіжних психологічних дослідженнях проблема довіри та її соціально-психологічних функцій в останні роки теж посідає значне місце. Серед дослідників цієї проблеми виділяється З. Ратайчак. У своїх працях він виокремлює дві соціально-психологічні функції довіри: функцію імпульсу до соціального контакту з іншими людьми і функцію взаємовдосконалення та взаєморозвитку людини [11, с. 87 - 92].

Проблему соціально-психологічних функцій довіри досліджували й інші зарубіжні вчені: М. Тош, Ж. Маклайн (1967 р.), Д. Сміт (1972 р.), К. Гіффін, Б. Р. Паттон (1974 р.), М. Вудкок, Д. Френсіс (1991 р.), П. Гіер (1992 р.) [16]. Найбільша кількість праць з вивчення функцій довіри представлена в теоріях обміну (Г. Хоманс, А. Голднер, М. Уорсі, Г. Хан, К. Джифін, О. Тейлор). Ці дослідники зводили головну функцію довіри до функції обміну інформацією [3, с. 77 - 83].

Існує й інший напрям досліджень, пов’язаний з вивченням саме соціальних функцій. З 1970-х років він став традиційним. Його представники (Р. Албанес, Д. Фліт, К. Кок, Б. Фрей, Д. Робин, Ч. Харпер, Д. Мессик) дійшли висновку, що головною функцією довіри є функція співробітництва.

Зарубіжні дослідники провели й низку досліджень з спеціального питання – про взаємодовіру та її функції в житті людей (Д. Олкок, Д. Фокс, П. Гіер, Г. Марвел, Е. Амес, Т. Ямагіші) [17].

В ході економічного та інформаційного розвитку суспільства постало питання про вивчення саме організаційних соціально-психологічних функцій довіри та їх характеристик (Р. Морган, Ш. Хант, П. Коллок). Комунікативну функцію довіри в межах „трансактного аналізу” досліджували А. Барнланд, Д. Барло, Д. Саут, Х. Лелей, Т. Меклін [19]. Функцію саморозкриття вивчали представники екзистенціально-гуманістичного напряму психологічної науки (С. Джурард, А. Маслоу, К. Роджерс) [18].

На основі теоретичного аналізу вітчизняних і зарубіжних досліджень феномена довіри та його особливостей визначаємо групу соціально-психологічних функцій.

В цілому отримані дані дозволили сформулювати основні соціально-психологічні функції, котрі виконує довіра в життєдіяльності людини. Вони мають більш фундаментальне, ніж уявлялося спочатку, значення. Людина не може жити без довіри – без неї вона втрачає зв’язок зі світом, що загрожує дуже негативними наслідками. Західні психологи давно з’ясували, що довіра є „стрижневим елементом соціального і психологічного благополуччя індивіда і суспільства” [2]. Отже, довіра є важливим соціально-психологічним явищем. Функції, які вона виконує, стосуються не тільки процесу взаємодії людей одне з одним, але і людства в цілому та окремих його частин.

По-перше, довіра є фундаментальною умовою взаємодії людини зі світом, і в цій взаємодії полягає її найголовніша функція. Двояка спрямованість психіки людини вимагає наявність довіри до світу (умова взаємодії з ним) і довіри до себе (умова активності особистості). Довіра до світу завжди пов’язана з довірою до себе, інакше її бути не може. У випадку, коли довіра до світу і довіра до себе не взаємопов’язані, відбувається розпад системи „людина і світ” [14, с. 232]. З цього випливає, що головною соціально-психологічною функцією довіри є моделювання цілісності буття людини. Коли такого моделювання немає, у людини починає виникати образ недовіри до світу, до оточення. Люди з базисною довірою до світу, попри те, що в дорослому віці зустрічаються з проявами підступності та обману, все ж зберігають позитивне світосприйняття і здатні насолоджуватися життям. Особи, котрі від народження мають комплекс базової недовіри до світу, постійно відчувають депресію, тривогу, страх, ворожість до оточення. Вони не довіряють знайомим, друзям, ворогам, близьким і далеким родичам, а часом і самим собі.

Якщо поглянути на ці дві групи людей з точки зору соціалізації та адаптації до суспільних норм і правил поведінки, то люди з базисною довірою до світу швидко і без особливих ускладнень пройдуть цей процес, а люди з базисною системою недовіри – навпаки. Саме останнім буде набагато складніше подолати процес соціалізації, а адаптація їх відбуватиметься з ускладненнями і протиріччями (а може й взагалі не відбутися або відбутися частково) [15].

По-друге, соціально-психологічні функції довіри пов’язані з тим, щоб встановлювати міру співставлення своєї поведінки, прийнятого рішення, цілей і поставлених завдань світові й самому собі. Відомо, що людина прагне гармонії зі світом і самою собою. Але не все так просто, як здається на перший погляд. Гармонія зі світом і самим собою можлива лише за умови рівноваги рівня довіри до себе і світу. Така ситуація існує лише при вже відомих, засвоєних людиною видах діяльності і поведінки. Вона не сприяє ні розвитку особистості, ні пізнанню й перетворенню світу. Співвідношення рівня довіри до світу і рівня довіри до себе має перебувати у стані рухомої рівноваги. Ситуація нерівноваги виникає тому, що людина постійно потрапляє в нові для себе обставини, в яких вимоги і умови світу розходяться з її власними інтересами, прагненнями і можливостями. Саме в такій ситуації людині необхідно зробити вибір – довіритися умовам, вимогам, які висуває світ, а чи власним бажанням, потребам, інтересам, можливостям. Отримати рівновагу можна лише за умови збільшення рівня довіри до світу чи рівня