По-третє, соціально-психологічні функції довіри полягають в тому, щоб саме довіра допомагала стиранню граней між минулим, сьогоденням і майбуттям. При співвідношенні часових проміжків життя особистості і одночасному поєднанні їх створюється відчуття часової цілісності. Відбувається це завдяки тому, що рівень довіри як до себе, так і до світу здебільш визначається минулим досвідом успіхів і невдач, котрі людина враховує, здійснюючи свій вибір [18].

Особистість не може жити без віри у правильність і здійсненність вчинків, що прогнозуються чи плануються. Якщо проектоване майбутнє повністю відривається від власного досвіду, який допомагає оцінити можливості людини, то її цілі будуть лише ілюзією, а досягнення їх стане взагалі неможливим.

Отже, можемо зробити висновок, що саме соціально-психологічні функції довіри допомагають злиттю минулого, сьогодення і майбуття в єдиний, цілісний акт життєдіяльності, і це вже само по собі важливо.

Основними соціально-психологічними функціями довіри (на підставі теоретичного дослідження) вважаємо такі.

1. Довіра, як соціально-психологічне явище, є самостійним видом настановлення-ставлення, сутність якого полягає в наявності у людини в кожний момент життя відповідної міри довіри, адресованої собі і світові.

2. Соціальні функції довіри полягають у здатності допомогти людині зробити висновок стосовно ситуаційної значимості об’єкта довіри та оцінити цей об’єкт як безпечний для себе.

3. Адаптаційна функція довіри полягає в тому, що людина завжди прагне співвідносити себе зі світом, тому при порушенні співвідношення вона робить вибір: або збільшити міру довіри до світу, або збільшити міру довіри до себе, чим і визначається стратегія поведінки [4]. Співвідношення рівня довіри до себе і рівня довіри до світу – основа вже засвоєних форм поведінки і діяльності. Відповідно, збільшення довіри до світу є основою адаптивних форм поведінки. У таких людей процес адаптації відбуватиметься швидше й ефективніше, ніж у тих, у кого збільшиться рівень довіри до себе. Саме останнім буде складніше пережити процес адаптації – він може затягнутися й відбуватися з ускладненнями [6].

4. Комунікативна функція довіри, оскільки кожному актові людського спілкування завжди притаманна відповідна кількість (чи міра) довіри, без якої спілкування буде лише транслюванням якогось змісту; довіра є також ключовою умовою формування позитивних міжособистісних відносин. Якщо поглянути на адаптаційну й комунікативну функцію довіри, то можна сказати, що саме ці функції є ключовими в процесі виховання і навчання [2]. Без комунікації неможливе виховання і навчання; якщо не існуватиме комунікації – людство загине, залишаться лише людиноподібні створіння, які не зможуть спілкуватися і нагромаджувати соціально-історичний досвід. Адже процес комунікації вимагає активного пошуку осіб, яким можна довіритися. В ході комунікації людина починає звикати до кола осіб, з якими спілкується; в результаті цього звикання розпочинає працювати адаптаційна функція довіри, яка, у свою чергу, допомагає людині пристосуватися до оточення.

5. Розвиваюча функція довіри до себе проявляється в здатності людини „виходити за межі себе”, не вступаючи з собою у протиріччя. Ця здатність гарантує, з одного боку, відносну стійкість, цілісність, а з іншого – є умовою розвитку особистості [8].

6. Функція пізнання та самовдосконалення особистості – одна з головних соціально-психологічних функцій довіри. Сутність її полягає у явищі довіри до себе як рефлексивному суб’єктивному утворенні, самопідтримці, самоповазі, самоприйнятті, самокерівництві, інтернальності у сфері досягнень, що, у свою чергу, впливає на самоспостереження і самовдосконалення слабких особистісних рис. Саме ця функція дозволяє поглянути на себе з іншого боку та повірити у власні сили, повірити, перш за все, в самого себе, а це є головним, бо тільки тоді, коли людина впевнена в собі, вона може добитися позитивного результату [15].

Висновки

Проведене дослідження не дає, звичайно, повного розкриття всіх аспектів явища довіри та його соціально-психологічних функцій. Результати теоретичного дослідження з цієї проблематики дозволяють відкрити досить широкі перспективи для подальшого вивчення різних аспектів цього явища. Конкретизація цих перспектив являє собою створення та постановку цілої низки завдань як в руслі соціальної психології, так і соціальної психології особистості.

На основі теоретичного дослідження соціально-психологічних функцій довіри можемо зробити такий висновок: саме довіра дає людині можливість пізнавати і змінювати світ. Довіра є умовою розвитку, зміни та перевтілення людини, саме вона дозволяє людині ризикувати і випробовувати себе та свої можливості [13].

Довіра виконує в житті людини такі фундаментальні соціально-психологічні функції: 1) вона є умовою цілісної взаємодії людини зі світом; 2) виконує функцію поєднання людини зі світом у єдину цілісну систему; 3) допомагає злиттю минулого, сьогодення і майбуття в цілісний акт людської життєдіяльності; 4) створює ефект комплексного, непорушного буття людини; 5) дає можливість для виникнення ефекту цілісності особистості; 6) встановлює міру співвідношення поведінки людини, прийняття рішень, висування завдань як світові, так і самому собі.

На основі цього доходимо висновку, що в цілому саме соціально-психологічні функції довіри є засобом гармонізації відносин людини одночасно зі світом і з самою собою. На нашу думку, саме пошук конкретних засобів і методів навчання і розвитку оптимального співвідношення довіри до себе і довіри до світу є важливим соціальним і практичним завданням.

Вище зазначене дозволяє стверджувати, що довіра є соціально-психологічним явищем, котре може бути представлене як одна з умов соціалізації особистості. Вона, як самостійне соціально-психологічне явище, виконує фундаментальні функції в житті людини, основні з яких зводяться до таких: довіра є умовою цілісної взаємодії людини зі світом; довіра виконує функцію