На думку А. Кемпбела, політичний вибір громадян детермінується взаємодією трьох варіацій соціальних настанов. Найголовнішу роль серед них відіграє партійна ідентифікація індивіда як ключовий чинник електоральної активності громадян, тоді як наступні настанови – так зване „ставлення виборця до подій дня” (тобто до виборів у цілому) та почуття, які громадяни відчувають щодо кандидатів, є відносно швидкоплинними характеристиками. Очевидно, що ідентифікація виборців, як найбільш сталий із зазначених факторів, впливає на два інших регулятори електорального вибору.

Серед інших важливих регуляторів політичної свідомості та поведінки виборців слід відзначити політичну віру [20] і почуття громадянського обов’язку [21]. Було встановлено, що ці механізми відіграють істотну роль у політичній активності виборців, утворюючи дисонанс між суб’єктивно значущими настановами у разі рішення про відмову від участі в голосуванні.

Дослідженням у рамках соціально-психологічної теорії голосування передували численні наукові розвідки під іншими кутами зору. Даний напрям, таким чином, варто розглядати в контексті інших наукових розвідок, включаючи й ті, що прямо не стосуються політичної сфери. Така логіка дає можливість зберегти цілісність і зрозумілість методологічного підґрунтя соціально-психологічної моделі взаємодії індивіда в політиці.

Так, дослідження динаміки формування ідентифікації (у тому числі й політичної) було розроблено у когнітивній психології в межах теорій соціальної ідентичності та самокатегоризації [29; 8]. Провідним чинником формування ідентифікації особистості в обох теоріях було визначено механізм соціальної категоризації.

В сучасній когнітивній психології не існує єдиної точки зору щодо функціонального змісту цього механізму. Дослідники розглядають його як засіб досягнення соціальної ідентичності та позитивної самооцінки (Tajfel, 1982); індивідуальне знання суб’єкта про групову приналежність (Bartels, 2000; Doise, 1973); результат самосприймання (рефлексії) особистості (Turner, 1981; 1990), засіб валідизації власних знань і підвищення суб’єктивної впевненості (Festinger, 1957; Андреєва, 1978); засіб „правдивого” відображення реальності (Брунер, 1977), механізм пошуку захисту від ворожого соціального оточення, уникання почуття відповідальності (Rotter, 1972; Фромм, 1989) тощо.

Разом із тим, більшість дослідників доходить думки, що провідна роль механізму соціальної категоризації полягає у спрощенні процесу соціального сприймання шляхом класифікації соціальних суб’єктів за певними спільними характеристиками [14]. У такий спосіб, наприклад, усі політики можуть категоризуватися виборцями за їхніми політичними рисами („лівий” – „правий”), особистісними якостями („хороший” – „поганий”) тощо. Було також встановлено, що завдяки механізму категоризації суб’єкти взаємодії відносяться громадянами насамперед до кластерів „ін”- або „аут-груп” [8].

У сфері когнітивної психології було досліджено й інші соціально-психологічні механізми, що активізуються в процесі політичної взаємодії. Відзначимо насамперед вивчення соціальної настанови, механізмів казуальної атрибуції, механізмів та ефектів стереотипізації, міжособистісної та міжгрупової атракції, міжгрупового порівняння тощо.

Подальші дослідження сприяли визначенню імпліцитних, більш „прихованих” соціально-психологічних механізмів, що зумовлюють політичну активність виборців. Важливим чинником тут було визнано фактор суб’єктивної оцінки громадянами самих виборів. „Розщеплення” загального фактору „оцінки” дало змогу встановити інші критерії ставлення громадян до виборів, а саме: визначення „масштабів” виборів; оцінка їхнього значення для суб’єкта голосування (виборця) (Tannenbaum, 1956); так звана „інтенсивність” як сила емоційної реакції, викликаної об’єктом голосування (партією або кандидатом) (Stouffer et.al., 1950); „упевненість” у власному ставленні до виборчого процесу в цілому та об’єкта голосування зокрема (Krosnick and Schuman, 1988); „важливість” як ступінь розуміння виборцем глибини проблем, що підносяться в ході голосування (Tourangeau, 1989) тощо.

У дослідженні проблеми формування ставлення виборця до потенційних об’єктів голосування варто згадати і роль так званого афективно-когнітивного конструкту, запропонованого С. Розенберґом. На думку дослідника, цей компонент політичних настановлень особистості є тим глибинним конструктом, що зумовлює співвідношення між емоційним сприйманням індивіда об’єктів голосування і раціональною оцінкою їхніх якостей, а, отже, значною мірою зумовлює осмисленість або ефективність вибору [28]. Додамо, що істотна роль у процесі оцінювання виборцями політиків і кандидатів тут відводиться механізму рефлексії, що може розумітися у цьому контексті як здатність виборців стати у „рефлексивну позицію” політика, оцінити його самого та інших „його ж очима”, визначити ймовірну мотивацію його поведінки.

Тоді як у згаданих дослідженнях увага науковців концентрувалася на механізмах формування політичної ідентичності, інша група наукових розвідок присвячена насамперед механізмам захисту „Я-образу” виборців у політиці. Відомо, що такий підхід до розуміння проблеми було започатковано в теорії захисних механізмів З. та А. Фрейдів. Емпіричне втілення цієї теорії дало змогу виділити основні соціально-психологічні механізми захисного характеру, що відіграють істотну роль і у захисті ідентичності особи, у тому числі й у політиці [2]. Серед них особливо важливими для політичної взаємодії виявляються механізми проекції, виміщення, ізоляції, ототожнення, раціоналізації, ескапізму, компенсації, переносу та інші [16; 2]. Як зазначає російський психолог Ю. Захарова, відповідні механізми актуалізуються при виникненні загрози внутрішній ідентичності особи, що рефлексується суб’єктом [9]. Додамо, що роль цих механізмів зростає саме у політичній взаємодії, де виборці, за висловом Е. Ериксона, постійно відчувають „загрозу ідентичності”. Таким чином, провідною функцією наведених механізмів виявляється підтримка позитивного „Я-образу” суб’єкта у соціальній взаємодії, що досягається за допомогою трансформації образу загрози і ворожих суб’єктів, що сприймаються.

Були досліджені й інші механізми захисту ідентичності суб’єкта у соціально-політичній взаємодії. Так, Ф. Перлз виділяв механізм ретрорефлексії, який зумовлює зсув власного „Я” індивіда в зворотний бік шляхом формування „ставлення до самого себе як до стороннього