Нерідко цим механізмом досить ефективно користуються для маніпулювання тими, до кого вдалося “втертися в довіру”. Особливо ефективним є вплив навіювання на індивіда в натовпі, юрбі. “Зникнення свідомої особистості, перевага особистості несвідомої, однакове спрямування почуттів і ідей, викликане навіюванням, і прагнення перетворити негайно в дію навіяні ідеї – ось головні риси, що характеризують індивіда у натовпі”, – зазначав Г. Лебон [3, c. 170]. Досить гостро з цього приводу висловлювався К. Юнг: “У натовпі якості, якими хтось володіє, помножуються, нагромаджуються і стають переважаючими для натовпу в цілому. Не кожен володіє чеснотами, але кожен є носієм низьких тваринних інстинктів, відрізняється навіюваністю печерної людини, підозріливістю і злостивістю дикуна. Через це багатомільйонна нація являє собою щось навіть нелюдське. Це ящірка, або крокодил, або вовк” [4, c. 361].

Проте не всі дослідники лише критично оцінювали дію механізму навіювання на людину в масі. Як зазначав З. Фрейд, за певних обставин моральність маси може бути вищою, ніж моральність окремих індивідів, які її складають, і що тільки натовп спроможний на величезну безкорисливість і самопожертву. “Масова душа здатна на геніальну духовну творчість, як це доводить, насамперед, мова, потім народна пісня, фольклор тощо. Крім того, невідомо, скільки мислителів і поетів зобов’язані своїми спонуканнями тій масі, в якій вони живуть; можливо, вони є скоріше виконавцями духовної роботи, в якій одночасно беруть участь інші” [5, c. 21 – 22]. Добре відомі також психологічні експерименти, коли людям в стані гіпнозу пропонували стати відомими поетами, художниками чи музикантами і, як виявилося, багато хто з них перевершив себе у своїх здібностях. Без навіювання неможливо було б взаємодіяти, наприклад, у ситуаціях, коли для переконування просто бракує часу і належних умов, а примус може тільки погіршити справу.

Приклад і наслідування

Трапляється так, що переконувати нічим або ніколи, для навіювання не вистачає авторитетності. Крім того, об’єкт впливу вже не раз постраждав через свою довірливість. У таких випадках доцільно спробувати звернутися до соціально-психологічного механізму впливу через приклад.

Приклад, зокрема, як виховний засіб широко використовується в сімейній, шкільній педагогіці і в інших сферах впливу людини на людину. Психологічна особливість цього різновиду впливу полягає у здатності і природному прагненні людського індивіда переймати чужий досвід шляхом наслідування позитивних зразків діяльності і поведінки. Оскільки ж переконуванню і навіюванню завжди бракує свідчень практики, живий приклад може виступати вагомим аргументом і авторитетним фактом, якими суттєво підсилюється вплив цих соціально-психологічних механізмів.

Проте проблематично вважати, що приклад “переконує” чи “навіює”. Психологічним ефектом застосування прикладу є не що інше, як наслідування. Проектуючи такий ефект, суб’єкт впливу не претендує на те, щоб його об’єкт обов’язково володів якоюсь інформацією, погоджувався з якимись аргументами чи виявляв довіру до нього як джерела інформації. У даному разі його може цілком влаштовувати, щоб людина, на яку спрямовується такий вплив, перейнялася запро­понованим зразком поведінки чи прикладом учинку, засвоїла його і за власним бажанням і з максимальною точністю відтворювала у відповідних ситуаціях. “Роби, як я, роби зі мною, роби краще за мене” – найліпша ілюстрація дії цього соціально-психологічного механізму впливу.

За яких умов конкретна людина, її зовнішній вигляд, манера поводження, дія, вчинок стають прикладом для наслідування?

Насамперед, приклад повинен нести в собі хоча б окремі елементи того, що об’єкт впливу визначає для себе жаданим. Тобто, зовнішній зразок повинен відповідати зразку внутрішньому, кажучи точніше, конкретизувати його.

Кажуть – “поганий приклад заразливий”. Річ у тім, що кожній людині притаманні потяги, прагнення, думки, сам факт існування яких вона приховує від оточуючих. Коли ж індивід стає свідком того, що хтось безкарно порушує табу, він, тим самим, наче отримує зовнішній дозвіл на ризик і наважується попри всі заборони й забобони дати волю своїм прихованим бажанням. Почуття задоволення від виправданого ризику виступає як підкріплення, і людина знову і знову наважується наслідувати цей поведінковий зразок.

А чи може бути так само психологічно заразливим позитивний приклад? Звичайно. Але за умови, що перед цим людину не примушують діяти за відповідним зразком. У цьому й полягає психологічний секрет наслідування прикладу. Місія суб’єкта такого роду впливу повинна обмежуватися лише демонстрацією прикладу, а не його нав’язуванням об’єкту. Ще краще, коли приклад не оприлюднюється, а, так би мовити, віднаходиться, “підглядається” самим об’єктом. Бо хоча наслідування і є необхідним механізмом набуття досвіду, але не він визначає сутнісно людське в людині. Тому якщо вже ставиться мета викликати у об’єкта впливу бажання наслідувати той чи інший приклад, то досягати її слід дуже обережно, аби останній не сприйняв це як маніпулювання чи психологічний тиск, а, отже, мав можливість вільно і самостійно складати своє ставлення до прикладу, що пропонується.

Крім того, слід враховувати ще один психологічний момент. Людина дійсно може бути зразковою у всіх відношеннях, тобто відповідати загальновизнаним критеріям моральності і креативності. Проте стане чи ні вона зразком, прикладом для інших, суттєво залежить від того, наскільки ця людина є симпатичною в цілому. Саме на такій психологічній основі складається ефект політичного лідерства. Лідер – це людина, яку визнають зразковою, вважають для себе прикладом, поведінку якої наслідують і слідом за якою йдуть. Цілком зрозуміло, що за інших рівних умов громадяни у своєму політичному виборі скоріше схиляться до того, хто їм особисто