Для того, щоб Б послідовно, старанно й ініціативно виконував спільно прийняті рішення, виявляв обов’язковість, був внутрішньо дисциплінований при виконанні доручень і своїх прямих обов`язків, А повинен застосувати прескриптивний механізм санкціонування.

Щоб Б адекватно, критично і водночас самокритично оцінював результати виконаної справи, керуючись при цьому прикладами, зразками, еталонами, яких дотримується і які пропонує А, останній повинен використати пропозитивний механізм демонстрування, що, насамперед, передбачає наслідування позитивних прикладів.

Щоб Б фіксував у своєму індивідуальному досвіді і надалі міг використовувати в своїй діяльності саме ті результати і відпрацьовував саме ті способи, які вважає суттєвими і необхідними А, останній повинен вдатися до використання прескриптивного механізму вправляння.

Нагромаджений досвід такої взаємодії А і Б не лежить “мертвим вантажем”, а постійно перетворюється і трансформується у нові мотиви (ідеї, цілі), реалізація яких вимагатиме створення нових способів і засобів, а їх запровадження – нових рішень і рішучих дій. Саме у такий спосіб, на нашу думку, “розкручується” діалектична “спіраль” впливу суб`єкта А на суб`єкта Б з метою створення і розвитку суб`єкт-суб`єктної спільності “Ми”.

Наведена схематична модель соціально-психологічних механізмів впливу людини на людину в реальному житті (наприклад, в процесі утворення творчих наукових колективів, політичних груп, партій, фракцій, команд тощо) може набувати різних модифікацій. Так, наприклад, якісь її блоки можуть бути задіяні дуже активно, а інші лише враховуватися. Очевидно, що ефективність будь-якої взаємодії залежить від того, наскільки її учасники витримують означену системну логіку застосування механізмів впливу. Якщо, скажімо, суб’єкту А вдалося своїми впливами досягти мотиваційної єдності з Б, а досягненню згоди щодо засобів і способів взаємодії він не надав належної уваги, або, навпаки, А зміг досягти з Б угоди щодо спільних дій, проте не досяг розуміння на ідейно-мотиваційному рівні, то, зрозуміло, що в обох випадках результат взаємодії буде низьким, а, можливо, й протилежним очікуваному.

Отже, в залежності від того, на який психологічний ефект розраховує суб’єкт впливу, він повинен використовувати відповідні соціально-психологічні механізми. Скільки ж і яких механізмів можна виділити, щоб їх сукупність відповідала критерію необхідності і достатності? Чи існує якась внутрішня структурно-функціональна залежність між окремими механізмами і чи можливо їх об’єднати за принципом системності? Спроба відповісти на означені питання дозволила дійти висновку, що той чи той соціально-психологічний механізм впливу набуває структурно-функціональної визначеності і відносної самостійності, а сукупність цих механізмів може розглядатися як системне утворення, якщо в основу їх інтеграції буде покладено критеріальну психологічну модель людини як суб`єкта діяльності і як співдіяча [8, 9, 10].

Література

1. Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние – СПб, 2000.

2. Кабаченко Т. С. Методы психологического воздействия: Учебное пособие. – М.: Педагогическое общество России, 2000.

3. Лебон Г. Психология народов и масс. Пер. с фр. А. Фридмана и Э. Пименовой. – С.-Петербург: изд. Ф. Павленкова, 1896.

4. Одайник В. Психология политики. Политические и социальные идеи К. Г. Юнга. – СПб: «Ювента», 1996.

5. Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого «Я». – М.: «Современные проблемы», 1925.

6. Шибутани Т. Социальная психология. – М.: «Прогресс», 1969.

7. Манипулятивное воздействие и рефлексивное управление / Психологический журнал, № 6, Т. 17, 1996, с. 139 – 144.

8. Татенко В. А. О структуре социально-психологических механизмов формирования личности // Личность и деятельность: Тезисы докл. к V Всесоюзному съезду психологов. – М., 1977.

9. Татенко В. А. Психология в субъектном измерении. – К.: “Просвіта”, 1996.

10. Татенко В. О. Психологія впливу: суб’єктна парадигма // Наукові студії із соціальної та політичної психології: Зб. статей. – К.: Видавництво “Сталь”, 2000. – Вип. 3(6). – С. 3 – 18.

11. http://www.politik.org.ua