Реферат на тему:
Соціально-психологічні основи проведення експертизи за фактом самогубства
В останні роки українські фахівці в галузі суїцидології нагромадили солідний обсяг знань та значний досвід роботи щодо психодинаміки, психопатології, епідеміології та психології феномена самогубства. За період з 2001 до 2003 року вийшло друком кілька монографій, захищено низку кандидатських дисертацій з цієї проблеми.
Особливого розвитку та застосування суїцидологія отримала в органах міністерства внутрішніх справ. Починаючи з 1996 року, вона як окрема навчальна дисципліна викладається в Київському інституті внутрішніх справ. Протягом шести років професорсько-викладацький склад кафедри юридичної психології інституту провів три міжнародні науково-практичні конференції з актуальних проблем суїцидології. І це не випадково. Як свідчить досвід роботи міліцейських підрозділів, застосування знань із суїцидології на практиці пов’язане з ситуаціями втягнення цієї події у правовий процес.
Зовнішня схожість на суїцид ще не означає обов’язкового у ході слідства підтвердження цієї версії смерті людини. Така смерть насправді може, як мінімум, мати варіанти:
Справжнє самогубство:
· самогубство за власним бажанням (раціональне помірковане самогубство, раціональне афективне самогубство, раціональне неафективне самогубство – з релігійних чи філософських мотивів);
· самогубство через необережність.
Імітація самогубства:
· опосередковане вбивство (самогубство з примусу, доведення до самогубства);
· демонстрація самогубства з метою провокації або шантажу.
Природна смерть, що має ознаки самогубства з незалежних від померлого причин:
· смерть у результаті нещасного випадку;
· природна смерть в результаті інших причин.
Справжнє вбивство:
· вбивство, замасковане під самогубство;
· вбивство, що має ознаки самогубства з незалежних від вбивці причин.
Наведена класифікація відображає систему висування різних слідчих версій за справою, пов’язаною із самогубством. У цих випадках призначається судово-психологічна (комплексна психолого-психіатрична) експертиза за фактом смерті. Її предметом є індивідуальні особливості психічної діяльності суїцидента.
Головна проблема судово-психологічної експертизи за фактом смерті полягає в тому, що об’єктом дослідження є не психіка живої людини, а тільки відбитки її психічної діяльності, які вона залишила за життя в оточуючому матеріальному і духовному середовищі. Отже, постає проблема розроблення структури проведення психологічної експертизи за фактом смерті (самогубства).
Як свідчить аналіз відповідної літератури (Г. Акопов, Дж. Верт, Д. Кантер, Д. Лестер, Н. Реттерстол), дослідження, що проводиться під час проведення судово-психологічної експертизи за фактом смерті, не повинно обмежуватися тільки констатацією встановлених фактів і закономірностей. Воно зобов’язане також встановити можливі зв’язки різних психічних властивостей і станів з подіями, що мають істотне значення для слідства і суду. Особливого значення у цій експертизі надається аналізові періоду життя безпосередньо перед здійсненням суїциду (пресуїцид).
Експертові ставляться такі запитання: Чи перебувала дана особа у період, що передував смерті, у психічному стані, який спонукав до самогубства? Якщо так, то чим цей психологічний стан міг бути викликаний?
На нашу думку, потреба в допомозі психолога може виникати в таких ситуаціях:
1. У випадку, коли потрібно підтвердити сам факт самогубства, якщо зібрані за кримінальною справою докази не дозволяють зробити висновок про вбивство чи самогубство. Тут психологові пропонуються запитання: Які були основні індивідуально-психологічні (особистісні, емоційно-вольові, мотиваційні, інтелектуальні) особливості особистості підекспертного, що могли істотно вплинути на його поведінку в ситуації, яка досліджується? В якому психологічному стані міг перебувати підекспертний у період, що передував смерті?
2. У випадку, коли є певні ознаки самогубства й одночасно існує обґрунтована підозра при визначенні ролі певних осіб у трагічній долі суїцидента. Тут може бути призначено судово-психологічну експертизу після смерті з метою розведення „самогубства” та „доведення до самогубства”, що співпадає з ст. 120 Кримінального кодексу України: „Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності…” У цій ситуації на вирішення експертові, окрім запитань першого випадку, доцільно поставити такі: Чи існував будь-який взаємозв’язок між психологічним станом підекспертного у період, що передував смерті, та діями певної особи (вказати якої)? Якщо такий взаємозв’язок є, то який він мав характер та ознаки?
3. В ситуації, коли є одночасно ознаки самогубства та вбивства, експерт повинен, окрім перелічених у 1 та 2 ситуації, відповісти на запитання: Чи були причини, що спонукали особу до здійснення самогубства? Чи мали причини родичі приховувати факт самогубства від органів слідства через наявність корисливої мети?
Але висновки експертизи є тільки вірогідними. По-перше, експертне дослідження проводиться опосередковано – за матеріалами справи, свідчень свідків, родичів та близьких суїцидента, за текстами, що дають побічну інформацію про особистість та обставини її життя. По-друге, психологічні стани, сприятливі для самогубства, не завжди призводять до суїциду чи суїцидальної спроби. По-третє, дії певної особи, які суб’єктивно сприймалися суїцидентом як образливі чи загрозливі, не обов’язково могли бути такими чи досягти рівня певної кваліфікації ст. 120 Кримінального кодексу України. І, нарешті, поведінка суїцидента могла бути неадекватною, конфліктною, що спровокувало неприязнь і агресію з боку третіх осіб.
Одним із методів, що найуспішніше використовується експертами, є психологічна аутопсія. Психологічна аутопсія (розтин душі) – науково-обґрунтований метод експертного розпізнання (діагностики) суїциду [1, с. 202]. Його запропонував 1968 року доктор Е. Шнейдман (Лос-Анджелес, США). Суть методу полягає в реконструкції життєвих обставин, історії хвороби, душевного стану, що передував смерті людини, яка обстежується, суїцидальні спроби в минулому, ставлення людини до алкоголю, наркотичних речовин, інші психологічно вагомі чинники, що викликали обґрунтовану думку про те, чи були у цієї людини вагомі підстави прийняти рішення про добровільне позбавлення себе життя.
Психологічну аутопсію доцільно доручати фахівцям-психологам з