Реферат на тему:

Соціально-психологічні особливості маніпулятивної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу

Одним з важливих завдань, що постали перед нашою державою, є вдосконалення системи освіти, підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Значна частина невирішених питань дісталася у спадок від радянської школи, але в роки незалежності з’явилися й нові проблеми. Це, зокрема, помітне зниження загального рівня знань школярів і студентів; поява ВНЗ, які „штампують” випускників з рівнем знань, що не відповідають зазначеній в дипломі кваліфікації; оцінки стають предметом гендлювання, а не об’єктивним еквівалентом знань учнів і студентів [12]; розквітли корупція і хабарництво [13]. Суспільство не можуть не тривожити, зокрема, соціально-психологічні деформації в стосунках суб’єктів навчально-виховного процесу.

Мета нашого дослідження – аналіз маніпулятивних технологій суб’єктів навчально-виховного процесу. Для цього було необхідно: з’ясувати зміст термінів „маніпуляція”, „маніпулятивний вплив” і „маніпулятивна взаємодія”, визначити сутність механізму маніпулятивного впливу; виявити специфіку маніпулятивної взаємодії між учасниками навчально-виховного процесу.

Основні методи дослідження: анкетування, інтерв’ю, спостереження.

Респондентами стали учасники педагогічного процесу – учні, студенти, вчителі, викладачі, адміністрація навчальних закладів.

Маніпулятивний вплив та маніпулятивна взаємодія

Проблема маніпуляцій на загал детально висвітлена в зарубіжній і вітчизняній психологічній літературі. Із зарубіжних авторів можна в цьому зв’язку назвати праці Е. Берна [1], Е. Шострома [23], Д. Мартіна [9], Р. Чалдіні [20]. Але у нас відчувається брак глибоких розвідок, присвячених маніпулятивним феноменам і стратегіям суто „вітчизняного” зразка. Правда, в останні роки з’явилися праці, у яких досліджуються „українські” маніпуляції в різних сферах діяльності. Тут слід відзначити розвідки Є. Доценка [5], Р. Гаріфулліна [3; 4], В. Шейнова [21; 22], В. Панкратова [11]. Окремі аспекти маніпулятивних механізмів впливу висвітлені в низці статей українських і російських авторів [6; 7; 17; 18; 19].

Слід відзначити наявність значної кількості різних визначень того, що розуміють під терміном „маніпуляція”. Це, зокрема:

· психологічний вплив на людину, який не завжди нею усвідомлюється і змушує її діяти відповідно до цілей маніпулятора [7];

· штучний процес створення суб’єктом ілюзій щодо дійсності (або щодо себе), які сприймаються іншими суб’єктами (або й самим творцем ілюзій) [3];

· особливий вплив на підсвідомість людини (переважно на її емоції, почуття і переживання) з метою програмування мотиву партнера до співпраці [11];

· приховане управління людиною всупереч її волі, яке приносить ініціаторові односторонні переваги [21; 22];

· вид психологічного впливу, майстерне виконання якого викликає приховане пробудження у іншої людини намірів, які не співпадають з її актуальними бажаннями [5].

На нашу думку, слід зупинитися на останньому визначенні, яке належить Є. Доценку, і з методологічної точки зору є найбільш обґрунтованим.

Соціальні відносини в суспільстві проявляються в різних формах взаємовпливу людей у процесі їх спільної діяльності. Будь-який вплив (як і самовплив) передбачає регуляцію діяльності, поведінки чи окремих дій особистості. Однією з форм прояву психологічного впливу є управління людьми в організованій спільній діяльності при вирішенні спільних завдань. Особливо це стосується учасників персоніфікованої професійної системи „людина – людина”.

Однією з цілей системи є вплив на іншого, аби спонукати його діяти за певним планом чи змінити настановлення. Для цього використовуються різні соціально-психологічні механізми впливу, а саме: переконування, навіювання, наслідування тощо [16, с. 4].

Залежно від того, які критерії покладено в основу (способи, засоби, методи, цілі тощо), психологічні впливи можна диференціювати на сильні і слабкі, життєдайні і згубні, навмисні і випадкові [19]. Поняття „соціально-психологічні механізми впливу” (СПМВ) слід відрізняти від таких понять, як „спосіб”, „засіб”, „метод” впливу. На відміну від останніх, будь-який СПМВ не може бути позитивним чи негативним. Він або є, або його немає. Один і той же СПМВ може використовуватися однаково успішно тим, хто ним володіє, для реалізації як моральних, так і аморальних цілей.

Усі СПМВ умовно можна поділити на пропозитивні: об’єкт впливу має можливість прийняти чи не прийняти, так би мовити, пропозицію погодитися з ініціатором впливу (переконування, навіювання, приклад і наслідування), і прескриптивні: механізми тиску, пресингу тощо (різні санкціонуючі впливи). Маніпулювання є особливим різновидом соціально-психологічного тиску, коли суб’єкт впливу ніби вдається до пропозитивних механізмів, а насправді намагається обмежити свободу об’єкта чи підпорядкувати його своїй волі [17; 18; 19].

У схемі 1, запропонованій О. Самборською [16, с. 35], подано порівняльні характеристики маніпулятивного впливу в системі основних видів соціально-психологічних механізмів впливу.

Схема 1   |

Види СПМВ

маніпулювання | переконування | санкціонування | зараження | навіювання

Початкова розбіжність точки зору реципієнта з позицією комунікатора | + | + | + | + | +

Усвідомлення впливу реципієнтом– | + | +––

Можливість критичного аналізу інформації реципієнтом– | + | +––

Свобода в прийнятті рішення (соціальна автономність)– | +–––

Визнання змісту впливу морально прийнятним– | + | + | + | +

Можливість висловити свою точку зору комунікатору– | +–––

Як бачимо, маніпулятивний вплив відрізняється від інших видів впливу за параметрами моральності, усвідомленості, критичності і соціальної автономності.

Для уникнення подальшої плутанини з термінами визначимо різницю між поняттями „психологічний вплив” і „психологічна взаємодія”. Психологічний вплив здійснюється переважно за допомогою мови і невербальних засобів однією особистістю чи групою на психіку іншої особистості чи групи, що випливає з певних мотивів і переслідує певну мету. Психологічна ж взаємодія – це об’єднання двох поєднаних дій психологічного впливу. Уточнимо: під взаємодією потрібно мати на увазі таку систему дій, за якою дії однієї людини чи групи осіб зумовлюють дії інших, а дії останніх, у свою чергу, визначають дії перших [16,