Для ефективного захисту від маніпуляцій необхідно вміти їх розпізнавати. Отже, спробуємо проаналізувати механізми маніпуляцій та класифікувати їх.

Одним із перших у вітчизняній літературі таку спробу здійснив Є. Доценко. Він виокремив засоби та механізми маніпулятивного впливу [5, с. 128 – 153]. До засобів було віднесено: 1) Визначення вектора впливу згідно із завданням. 2) Підбір засобів для здійснення впливу. 3) Пошук мотиву, через який можна проникнути у психічну сферу – „влізти в душу”. 4) Поступове нарощування тиску у різних напрямах (якщо необхідно): підвищення щільності (ряд близьких за змістом чи за формою впливів); тотальність впливу – його різноплановість, різноманітність каналів і мішеней; постійність – наполегливість, що доходить до настирливості; інтенсивність – підвищення сили впливу.

Тепер наведемо механізми, що реалізують маніпулятивний вплив: 1) приєднання до внутрішнього світу адресата – захоплення, з’єднання; 2) психічні автоматизми; 3) підключення „живлення”, забезпечення енергією цих процесів; 4) присвоєння – ототожнення „Я” адресата зі своєю активністю.

Оригінальну модель маніпуляції запропонував російський дослідник Р. Гаріфуллін [3; 4]. Він стверджує, що основою маніпулятивної технології є принципи, запозичені з мистецтва ілюзіонізму: 1) Принцип пальмірування (пальмірувати означає сховати в руці) – це підготовчий етап, який включає: вивчення об’єкта маніпуляції і володіння інформацією, якої той не знає; приховування і маскування свого справжнього мотиву. 2) Принцип пасування (пасувати означає робити рухи, що відвертають увагу, і паси з якимось предметом) – це процес введення в оману, який включає: дії, що відвертають увагу; оманливі дії. 3) Принцип шанжування (прийом ілюзіоністів, при якому відбувається підміна одного предмета іншим) – це конкретні дії маніпулятора з підміни одного іншим.

Модель маніпулятивного впливу, запропонованої В. Шейновим, зображено на схемі 2.

Схема 2

Збирання інформації про адресата відбувається, перш за все, для виявлення мішеней впливу і принад. Мішені впливу – це ті особливості особистості адресата, його слабкості, потреби та бажання, на які впливає ініціатор, аби підштовхнути його до дії у власних інтересах. Принади – це те, що полегшує ініціаторові досягати мети, допомагає привернути увагу об’єкта до вигідної для нього ситуації і одночасно відвернути увагу від справжньої мети ініціатора. Атракція має на меті створити умови для впливу ініціатора на адресата в потрібному йому напрямі: викликати до себе довіру, прихильність, відвернути увагу від справжньої мети ініціатора. Спонукання до дії є, зазвичай, результатом усіх описаних дій (мішень+принада+атракція), але може досягатися й спеціальними засобами (наприклад, навіюванням, введенням в транс, неправдивою інформацією, засобами переконання і психологічним тиском) [21, с.127].

В. Шейнов пропонує і власну класифікацію маніпуляцій. Беручи до уваги цілі маніпулятора, він виокремлює корисливу та альтруїстичну маніпуляцію, відповідно до мішеней впливу – експлуатацію потреб людини, використання людських слабкостей, маніпулювання особливостями психіки та використання стереотипів [21; 22]. До цього переліку слід додати свідомі і несвідомі маніпуляції [7], а також самоманіпуляції [3].

У своєму дослідженні ми спробували визначити і класифікувати маніпулятивні впливи, до яких вдаються, з одного боку, учні та студенти, а з іншого – вчителі та викладачі вузів.

Маніпулятивна взаємодія між суб’єктами навчально-виховного процесу

Навчальний заклад – офіційна установа, завданням якої є підготовка кваліфікованих спеціалістів шляхом теоретичного навчання, організації навчально-виробничої практики, керівництва процесом підготовки студентами наукових (курсових, дипломних) робіт тощо. Це завдання реалізується в системі „викладач – студенти”, суб’єкти якої взаємодіють і впливають одне на одного. Викладач здійснює загальне керівництво навчальним процесом та оцінює навчальні успіхи студентів. Отже, він зобов’язаний забезпечити процес і результат оволодіння студентами певною дисципліною шляхом викладання навчального матеріалу, організації і керівництва навчальною діяльністю студентів, оцінювання знань та умінь студентів.

Для досягнення цієї мети викладач може застосовувати соціально-психологічні механізми впливу на особистість: переконування, навіювання, приклад і наслідування, санкціонування тощо. Педагогічну майстерність викладача можна розглядати як уміння застосовувати і комбінувати перелічені механізми впливу. Не вдаватися будь що до санкціонування, а вміти переконати, заохотити, сформувати пізнавальну мотивацію у студентів тощо.

Перед студентом поставлено мету оволодіти певними дисциплінами. Кількісним еквівалентом якості знань при цьому виступає оцінка, яка впливає на рейтинг студента, його статус, дає певні переваги тощо. За певних обставин студент може бути незацікавленим у знаннях, але бажає отримати високу оцінку (чи іншу винагороду). Тоді він вдається до механізмів соціально-психологічного впливу, які є в його арсеналі. Це може бути: а) переконування (спроба за допомогою аргументів, фактів та доказів довести справедливість своїх претензій на високу оцінку); б) маніпулювання (за допомогою хитрощів, обману, прихованого управління та маніпуляцій досягти бажаного результату – високої оцінки без об’єктивного права на неї, тобто без достатніх знань та умінь).

Як свідчить досвід, студенти та учні інколи вдаються до маніпуляцій, щоб отримати вищу оцінку, скласти залік, екзамен, відпроситися із заняття тощо. У проведеному нами попередньому опитуванні понад 33 % студентів і 54 % учнів вказали, що так чи інакше вдаються до маніпулятивних прийомів впливу на викладача.

Отже, проблема існує. Проте мусимо констатувати, що при достатньо великій кількості літератури як з проблеми власне маніпуляцій, так і щодо аналізу стосунків студентів (учнів) та викладачів (вчителів) [2; 10; 14; 15], спеціальних публікацій з цієї проблематики ми не знайшли. Маніпуляціям в освітніх закладах присвячено лише кілька сторінок у Е. Шостромма [23, c.