Реферат на тему:
Соціально-психологічні особливості політичної поведінки в умовах ізоляції від суспільства
Найжорсткішими умовами, в яких людині доводиться здійснювати свій політичний вибір, є умови соціальної ізоляції, наприклад, у так званих місцях позбавлення волі. Саме жорсткий (а досить часто й жорстокий) характер відносин, які складаються як в середовищі ув’язнених, так і між ними та представниками адміністрації, створюють серйозну загрозу сфері фундаментальної автономії індивідуума і ставлять під питання цілісність особистості в’язня.
Перше, чому вчить в’язниця свого нового бранця, так це умінню „знати своє місце”. Як зазначає американський вчений Х. Зер, традиційна в’язниця і атмосфера в ній „позбавляє людину власної гідності. …Покірність і слухняність – ось той урок, який покликана дати в’язниця, але менше за все цей урок згодиться, щоб освоїтися на волі” [цит. за 7]. На нашу думку, саме „покірність і слухняність” становлять серцевину проблеми незалежності особи в умовах соціальної ізоляції, можливості вільної реалізації нею свого вибору, у тому числі й політичного.
Пенітенціарна система (від лат. poenitentiarius – той, що кається, виправляється) України, яка покликана, з одного боку, виконувати кримінальне покарання, а з іншого – перевиховувати і соціально реабілітовувати правопорушників, на жаль, самостійно не може розв’язати цих проблем хоча б тому, що вона досить суперечлива за своїм змістом, а дотримання „золотого правила” в’язниці, згідно з яким „рівень життя у тюрмі завжди повинен бути нижчим, ніж рівень життя найменш оплачуваного робітника”, перетворює її на заручника соціально-економічних, політичних та інших чинників, що домінують у державі [8; 10].
Водночас, розглядаючи проблему незалежної політичної поведінки ув’язнених, слід зазначити, що, відповідно до ст. 2 Закону України „Про вибори Президента України” та Закону України „Про вибори народних депутатів України”, на них поширюється загальне виборче право [1; 2]. Це формально робить можливим вільне волевиявлення і реалізацію кожним із ув’язнених своїх політичних прав.
Проте місця соціальної ізоляції прикметні саме тим, що володіють досить багатим арсеналом суб’єктивного впливу на людину, внаслідок застосування якого змінюються (спотворюються) уявлення про навколишню дійсність. В основі цього процесу – контроль за повсякденною діяльністю людей та практично повна неможливість для індивідуума самостійно організовувати свої дії [4]. Це обумовлює інфантилізацію індивідуума, що й підтверджуюють відповідні дослідження. Так, за наслідками тесту MMPI, профіль особистості ув’язнених дуже близький до профілю дітей, що, коли користуватися термінологією Е. Еріксона, свідчить про труднощі проходження двох останніх етапів процесу „дорослішання”. Вони затримуються на першому, а це становить серйозну небезпеку для їх самооцінки як повноправних членів суспільства дорослих людей [3].
Проте ця проблема не вичерпується тільки соціально-психологічними особливостями пенітенціарного середовища. У ній яскраво виявляються психологічні особливості міжособистісної та міжгрупової взаємодії і спілкування, які продукуються в процесі побудови персоніфікованих відносин, що, в свою чергу, робить можливим посилення наступних проявів особистості.
По-перше, в місцях позбавлення волі індивідуум підвладний сильному інформаційному соціальному впливу [4]. Людина, володіючи недостатньою інформацією, для того, щоб зробити правильний і точний вибір, змушена звертати свою увагу на інших людей. Запитуючи інших, що вони думають про якесь явище або подію, спостерігаючи за тим, що вони чинять, ув’язнений може скласти більш-менш правильне для себе уявлення про характер ситуації. Коли індивідуум діє так само, як і всі інші, то проявляє конформність, але не тому, що він слабка, нікчемна істота, а тому, що розглядає інших людей як цінне джерело інформації для визначення правильного вибору. Людина проявляє конформність, оскільки вважає, що оточення точніше, ніж вона, інтерпретує неоднозначність ситуації: спостереження за оточуючими допомагає їй уникати суттєвих помилок.
По-друге, „людина в зоні” перебуває в повному підпорядкуванні авторитетам. А ними можуть бути кілька суб’єктів одночасно. Це і персонал кримінально-виконавчих установ, і кримінальні авторитети, і засуджений, що перебуває поруч, але посідає вищий щабель в кримінально-тюремній ієрархії. Тому людина вимушена демонструвати максимальний конформізм, аби зберегти себе як індивідуума з певним соціальним статусом.
По-третє, в середовищі, де домінують організмені потреби, людина не потребує реалізації себе як соціально-політичного суб’єкта. Вона постійний об’єкт – навіть тоді, коли, на її думку, від неї щось залежить.
Є безліч прикладів, як реалізовували своє право політичного вибору в умовах місць позбавлення волі, взяті під варту та засуджені у період з 1994 по 2002 рік. Ось як описує один з очевидців „вибори в зоні” 1998 року.
„Голоси віддавали за „поняттями”, за вказівкою „злодія в законі”. Це стало можливим, коли одна з довірених осіб кандидата в народні депутати, підполковник внутрішньої служби запасу, зустрівся із заступником начальника установи з соціальної роботи з засудженими. Більше як довірена особа він ні з ким не зустрічався… Просто підполковник побував на своєму колишньому місці роботи. Але, що найцікавіше, того ж вечора засудженим було доведено так звану „злодійську постанову”, яку, як правило, видає той, хто офіційно „наглядає” за табором, або, по-іншому, „злодій в законі”. „Постанова” обов’язкова для всіх засуджених, для всього спецконтингенту зони. Вона зобов’язувала всіх засуджених голосувати за кандидата, довіреною особою якого і був той самий підполковник, оскільки він забезпечує зону чаєм, сигаретами та іншими товарами”.
Далі очевидець розповідає, як адміністрація установи заблокувала можливість іншому кандидатові розповісти засудженим про свою передвиборчу програму. „Першого вересня 1998 року до установи прибув кандидат в народні депутати. Адміністрація надала йому мікрофон табірного радіо. По цьому радіо він і викладав свою програму. Я в цей