По-третє, зараження, як один з найдавніших видів психологічного впливу, так само продуктивно застосовується в умовах соціальної ізоляції. Його прояви найрізноманітніші: від групового ігрового азарту до масових психозів.

Оскільки зараження характеризується (як і сугестія) несвідомою, мимовільною схильністю людини до певних психічних станів, то його прояви в умовах місць позбавлення волі досить широкі. Здійснюється зараження через „вибух відчуттів і пристрастей”. В його основі – емоційно забарвлений образ ситуації, який вправно підноситься людям, а також безпосередній емоційний контакт між ними.

На ефективність психологічного зараження впливає однорідність групи, її єдність, згуртованість, ступінь взаємної довіри і взаємної навіюваності. Особливо зростає ефективність зараження, коли відчувається соціальна криза, коли бракує стабілізуючої позитивної інформації. Зараження посилюється й тоді, коли є надлишок суперечливої і негативної інформації або спостерігається мажорний настрій, в якому наростає відчуття єдності та сили. Як відзначають дослідники, в такий період у людей спостерігається значне зниження критичного мислення і, відповідно, підвищується схильність до психологічних дій емоційного характеру [6, с. 728].

У зв’язку з цим варто особливо звернути увагу на такий прояв відчуття, як „єдність та сила”. У середовищі засуджених цей прояв найістотніше сприяє підвищенню ефективності зараження. Справді, спецконтингент – це досить „монолітне середовище” (зовні уявне), яке цементують кримінальні норми і традиції. Уміле використання їх „єдності та сили”, поза сумнівом, відіграло свою роль у тому, що під час виборів 1998, 1999 і 2002 років переможці одержували від 70 до 100 % (!) голосів ув’язнених-виборців. Більше того, є підстави припускати, що вітчизняний „адміністративний ресурс” своїм корінням заглиблюється в такий же соціальний контекст і його структурованість відбувається за тим же принципом.

По-четверте, з психологічним зараженням тісно пов’язане так зване наслідування, яке є навмисним або ненавмисним копіюванням індивідом ідеологічних, політичних поглядів, форм поведінки, спілкування, настановлень і оцінок, властивих тому чи іншому суб’єктові. Як відзначав Р. Зіммель, „наслідуючи, ми не тільки перекладаємо з себе на інших вимоги, але й відповідальність за скоєне діяння, оскільки воно звільняє індивіда від муки вибору і дозволяє йому виступати як прояв свідомості групи” [цит. за 6, с. 731]. Це досить точне зауваження, яке повністю відповідає змістовій стороні умов соціальної ізоляції. Саме перебуваючи в умовах соціальної ізоляції, людина найбільш схильна до продукування тієї свідомості, яка відображає її групову приналежність.

Оскільки до наслідування схильні члени групи з підвищеною груповою конформністю, умови місць позбавлення волі, в яких пригнічується будь-яка спроба індивідуума проявити хоч якусь незалежну позицію, створюють необхідні і достатні стимули для актуалізації цього прояву.

Наслідування засуджених відбувається у всіх площинах життєвого простору. Це неодмінна умова виживання в установах відбування покарання та місцях попереднього ув’язнення. Тому, коли необхідно зробити вибір, багато ув’язнених-засуджених вимушені продукувати вид соціальної поведінки, який Б. Поршньов охарактеризував як фізіологічне явище, спільне для всіх стадних і особливо вищих тварин [7]. Підкреслимо, саме „стадних”, оскільки перебування людини в місцях позбавлення волі по-іншому визначати не випадає. Велика скупченість, обмеженість простору, жорстка подвійна (офіційна і неофіційна) регламентація життя, боротьба за соціальний статус, постійна психічна та нервова напруга („все робиться з оглядкою”), боротьба за задоволення фізіологічних потреб і, крім цього, постійний подвійний нагляд (внутрішній – кримінальний і зовнішній – адміністративний) перетворюють людину на тварину, змушену усвідомлювати себе членом великого людського стада, де треба наслідувати інших заради виживання.

Слід зазначити, що, одночасно з тваринними інстинктами, які виникають у людини в умовах соціальної ізоляції, у неї можуть актуалізуватися справді людські чесноти, про що писав В. Франкл [9]. Ці чесноти детермінують незалежну позицію індивідуума, зокрема й відносно політичного вибору. Так, незалежну позицію демонструють засуджені, які відзначаються оптимізмом і високою активністю, мають силу волі, сміливі, рішучі, яким притаманні самовладання та емоційна стійкість, високі інтелектуальні якості, почуття гумору, люди, що уміють діяти нестандартно, оригінально і ефективно.

Крім цього, індивідуалізація вибору можлива на підставі так званої стратифікації „тюремного товариства”. Такі винятки можливі, коли перебування у нижчій страті засуджених не може привести до ще гіршого соціального становища. Тобто, засудженому вже нічого втрачати, і він прагне хоч так висловити свій протест „загальній тенденції”.

Серед ув’язнених є і певна кількість осіб, що мають власну думку і при нагоді прагнуть її висловити. Кабіна для голосування якраз і є тим місцем, де це можна зробити, особливо не піддаючись, як вони вважають, переслідуванню оточення. І хоча такі виборці є переважно винятком, їх наявність свідчить, що навіть в умовах соціальної ізоляції можливе екстраполювання незалежної політичної позиції. Однак, як переконує соціальна дійсність, переважна більшість ув’язнених вимушена дотримуватися існуючих кримінальних традицій, котрі вміло використовують у своїх цілях як кримінальні авторитети, так і адміністрація місць позбавлення волі.

Означені соціально-психологічні особливості політичної поведінки особистості в умовах ізоляції від суспільства не претендують на всеохоплюючий характер. Проте ми впевнені, що реформування пенітенціарної системи має не тільки змінити її форми, але й забезпечити якісні зміни. Це, у свою чергу, дасть можливість кожному засудженому самостійно, незалежно висловлювати свої політичні погляди, здійснювати власний політичний вибір.

Література:

1. Закон України „Про вибори народних депутатів України” // Урядовий кур’єр. – 2004. - №64. – С. 18.

2. Про внесення змін до Закону України „Про вибори Президента України”