Реферат на тему:

Соціально-психологічний клімат театрального колективу

Проблеми психологічного мікроклімату в колективі завжди були й лишаються предметом пильної уваги фахівців з соціальної психології. Існує чимало праць з питань формування соціально-психологічного клімату виробничих, науково-дослідних, військових, спортивних, студентських тощо колективів, методів його діагностування та оптимізації. Менше щастило мистецьким колективам: вони в цьому аспекті майже не досліджуються. Це можна пояснити, зокрема, „загадковістю” самого творчого процесу. Пропонована стаття присвячена такій малодослідженій проблемі, як оптимізація мікроклімату оперного театру, вдосконалення управління його колективом з позицій практичної психології.

Російський дослідник Б. Ананьєв зазначає: „Масою психологічних парадоксів характерна проблема сценічного хвилювання актора. В театральній психології багато спільних граней з психологією літературної творчості, однак світ театру набагато складніший для психологічного аналізу, аніж світ літератури. Або взяти різні форми образотворчої діяльності, що відображають глибинні джерела людської свідомості. Усі вони мало вивчені психологією”.

Справді, спеціальних досліджень, присвячених психологічним особливостям формування, розвитку й оптимізації соціально-психологічного клімату в мистецькому колективі, зокрема й театральному, ще бракує. Хоча свого часу значний вклад у формування теоретичної бази психології мистецтва зробили М. Бруно, Л. Оболенська, В. Бехтерєв, І. Павлов, О. Ухтомський. Надзвичайно цінними є також праці Л. Виготського, Р. Арнхейма, О. Ранга, А. Гройсмана, Г. Вільсона. Окремим проблемам психології мистецтва присвячені й дослідження таких сучасних вчених, як Є. Мелитинський, Т. Чернишова, Є. Лапіна, Ю. Клименко, К. Сельченок, В. Ротенберг, Є. Замятін.

В різні роки вживалися певні організаційні заходи для активізації наукового пошуку в галузі психології мистецтва. Так, 1963 року при Ленінградському відділенні Спілки письменників СРСР було створено Комісію з вивчення взаємозв’язків літератури, мистецтва й науки. 1967 року при Науковій раді з історії світової культури Академії наук СРСР було організовано Комісію комплексного вивчення художньої творчості для координації досліджень у цій сфері та вирішення відповідних теоретичних проблем.

Наприкінці 1970-х років з’являються монографії з проблем мислення (А. Брушлинський, А. Матюшкін). Виконуються дослідження з проблем рефлексії (І. Семенов, С. Степанов) та рефлексивних методів корекції людської поведінки як у звичайному стані свідомості (Ю. Орлов), так і в змінених станах (А. Розсохін, С. Славнов). Водночас підвищується інтерес до методологічних і теоретичних аспектів проблем колективу.

Наше дослідження присвячено такій актуальній проблемі, як оптимізація мікроклімату оперного театру, вдосконалення управління його колективом з позицій практичного психолога.

Театр можна назвати дуже своєрідною країною, у якій всі жителі (актори) – егоїсти. Але, разом з тим, в театрі утворюються соціально-психологічні феномени, характерні й для будь-якого іншого колективу: соціально-психологічний клімат, конфлікти, претензії на лідерство тощо. Тим часом, дослідження з психології театральної творчості дійшли лише до особистості актора. Соціально-психологічним проблемам колективів не надається належної уваги.

У ХХ столітті театральне мистецтво зазнало серйозних змін. Основу нововведень склали праці К. Станіславського і М. Чехова, в яких, окрім мистецтвознавчих завдань, вирішувалися й певні психологічні проблеми. Так, Ю. Клименко, аналізуючи систему К. Станіславського, дійшов висновку, що великий режисер при її створенні широко використовував праці психологів. Його театр свідомо формував психологічну тканину вистав [4].

Самопочуття людини взагалі, у тому числі й у процесі праці, багато в чому визначається її способом життя, ступенем добробуту, а також рівнем управління. Справа в тому, що багато управлінських рішень, особливо в умовах адміністративно-командної системи, приймаються фактично без врахування психологічних особливостей людини.

Скажімо, в колективі оперного театру склалася певна моральна атмосфера. Вона для більшості акторів дає відчуття задоволення роботою, створює добрий настрій. Та дехто, навпаки, відчуває незадоволеність, дискомфорт. Вплив трудового колективу помітно позначається на формуванні особистості працівників, розвитку здібностей, засвоєнні молодими артистами досвіду корифеїв. Колектив впливає на загальну мотиваційну орієнтацію працівників, формує риси характеру своїх членів (бажання допомагати одне одному, взаємоповагу тощо). Виробнича атмосфера залежить від людських взаємин, спільних позицій та ціннісних орієнтацій членів колективу.

У театрі несприятлива атмосфера виявляється здебільш у тому, що актор потрапляє під потужний пресинг з боку дирекції і колег. Утворюється напруження, яке негативно позначається на нервовій системі людини. А це може призвести до психічних відхилень (найчастіше у формі неврозу). В окремих випадках моральна напруга обумовлює трудову деморалізацію (апатія, порушення трудової дисципліни, прогули тощо).

Формування здорової моральної атмосфери в мистецькому колективі – складний і тривалий процес. Головна його мета – досягнення такого становища, коли праця приносить акторам задоволення, коли вони виконують спільну справу з радістю. Прийти до цього можна лише через вмілу організацію праці, справедливу оцінку і винагородження працівників, сприяння їх професійному зростанню, а також розуміння їх труднощів і проблем.

Значення соціально-психологічного клімату у сфері культури ми розглядаємо з точки зору його впливу як на успішність управлінської діяльності, так і на самопочуття кожного працівника, а також на успішність творчої діяльності колективу в цілому та окремих його членів.

У цьому досить загальному судженні важливим, з огляду на мету нашого дослідження, є твердження про рефлексивний характер опосередкування соціально-психологічних умов, що породжується спільною діяльністю, міжособистісною взаємодією. Усвідомлення особистістю комфортності існування в конкретній групі, колективі пов’язане з явищем соціальної фасилітації та інгібіції, коли присутність інших людей, у першому випадку, сприяє поліпшенню діяльності особистості, а в другому – негативно впливає на неї. На думку Н. Коломінського, фасилітація та інгібіція є тими несвідомими компонентами, що входять до соціально-психологічного клімату [7, c. 90].

Програма соціально-психологічних досліджень у сфері культури передбачає підготовку та узагальнення фактичного матеріалу про соціально-психологічну специфіку організації, наявні