Суспільство з переходом до інформаційної стадії свого розвитку поступово передає регулятивні функції засобам масової комунікації.

Як вважав А.З.Москаленко: «Засоби масової комунікації за умов інформаційного суспільства візьмуть на себе функції:

1/ впровадження соціального процесу та ревізії традицій ;

2/ регулювання моральних і навіть правових норм ;

3/ соціального управління.

Все це робитиметься за допомогою загального відкритого дискурсу. Звичайно, це буде вже не та масова комунікація, до якої ми звикли. Вона з’єднається з міжособистною комінікацією за допомогою комп»ютерних технологій, паростки яких уже їснують. Таким чином, масова комунікація переросте в механізм прийняття рішень, управління та регулювання суспільством».

Моделі функціонування системи засобів масової інформації

В умовах постіндустріального інформаційного суспільства основною цінностю, або за Д.Беллом - «основним ресурсом «постає інформація. При цьому Д.Белл підкреслює, що, як і завжди, коли мова йде про ресурси, все питання постає у тому, в чиїх руках вони знаходяться і хто буде приймати необхідні рішення про їх розподіл «.

Таким чином, слід визначити, що основним каналом розподілу визначальної цінності в сучасному суспільстві постають засоби масової інформації.

« Хто отримує, що, коли і яким чином?» - сьогодні ці питання відносно саме інформації визначаються сукупністю міжособистих відносин в таких аспектах, як влада і вплив.

Якщо подивитись на розвиток мас - медіа оптимістично, то можна встановити, що кількість систем ЗМІ, в яких люди можуть вільно висловлювати власну думку , протягом століть постіно зростала.

Песимістичний погляд та розвиток ЗМІ свідчать про те, що кожна медіа - система є залежною, і ця залежність час від часу змінюючись існувала завжди.

Звичайно, ЗМІ повсякчас є вираженням суспільних і політичних відносин, бо самі їх вифарбовують.

Американські науковці Фред Зіберт, Теодор Петерсон та Вільбур Шрам запропонували чотирі моделі взаємодії між системами політики і ЗМІ.

Перша модель - тоталітарна. Тут публіцистика підлягає авбсолютному контролю з боку пануючої партії. ЗМІ мусять тут виконувати лише позитивну функцію та допомагати виховувати народ згідно з цілями партії. Ця модель має своє коріння в теорії преси Леніна, який розглядав газету тільки як колективного агітатора, пропагандиста і організатора.

Після жовтневих подій 1917 року ця теорія стала реальністю в Росії і їснувала в Рядянському Союзі до кінця 80-х років.

Тоталітарну модель практикували також націонал - соціалісти 1933 - 1945 р.р. у Німеччині. Сьогодні ця модель ще їснує у Північній Кореї та на Кубі. Звичайно, про будь який суспільний дискурс за такої моделі годі й говорити.

Друга модель - авторитарна.

Свій початок вона бере з 16 століття та абсолютистської теорії управління державою. У цій моделі преса має завдання служити уряду і стабілізувати його панування. Переважна кількість ЗМІ є власністю держави, решта їснує залежно від віданих їй патентів, ліцензій та циркулярів цензури.

Функція критики не передбачається. Найбільш наочно це проявляється у державах Близького та Середнього Сходу, а також у таких пострадянських державах, як Азербайджан, Киргизстан, Узбекістан, Туркменістан, є також у Білорусі, де , наприклад, управління справами адміністрації президента Білорусі належить 60 - 70 % всіх видань, розтошованих у столиці.

Втім не слід вважати ,що ця хвороба обминула так звані сталі демократії.

Відомий англійський дослідник Джон Кін, наприклад, стверджує: «У серцевині всіх демократичних режимів нині знаходяться зерна деспотизму. Історична трансформація колишніх абсолютистських держав у сучасні конституційні парламентській держави / яку так і не було цілком завершено/ у наш час припинилася..., адже сьогодні всі західні демократії стикаються з дедалі серйознішою проблемою : багатолітнім майже неконтрольованим дрейфом у напрямку неформальної спільноти взаємопов»язаних держав, у яких недемократичні структури прийняття рішень стають багаторівневими, майже багатонаціональними, й мають на озброєнні механізми потужнього впливу на інформаційні потоки й формування громадської думки в іхніх суспільствах».

Головними інструментами обмеження свободи преси, а отак і звуження інформаційного поля, з боку держави виступають :

1/ надзвичайні повноваження ;

2/ військова таємниця ;

3/ політична брехня ;

4/ реклама держави ;

5/ корпоративність.

Третя модель - ліберальна. Це дитина епохи просвітництва й капіталізму, що бере свій початок в Англії з Джона Мілтона, Джона Локка та Джона Стюарта Мілля. За такої моделі ЗМІ є приватними підприємствами, котрі конкурують між собою на «вільному ринку їдей». Тут немає цензури : втручання в справи уряду чи партій залишаються безкарними. Прихільникі цієї моделі стверджують, що за ліберально-ринкових умов ЗМІ слугують суспільству в пошуках правди як партнер у дискусії, а не як захисник уряду та його пропагандистських намірів. Однак, вони не спроможні побачити, що « виробництво і обмін поглядів» у відповідності до законів ринку можливі лише у вузьких межах. Вже згадуваний вище Джон Кін пвдкреслює : « Медіа, які орієнтуються на ринок, не є бездоганними і безтурботними. Вони не можуть ані зробити свою аудиторію однорідною та заспокоїти її, ані виконати власну обіцянку «свободи і вибору радше, ніж регуляції та обмеженя». Комунікаційні ринки є само-паралізуючими. Вони регулярно створюють внутрішні протиріччя й дилеми, які спростовують проголошені ними самими «відкритість, універсальність та