Як суспільство впливає на мову через особистість, так і мова завжди впливає на суспільство через діяльність особистості, сприяє налагодженню соціальних зв’язків.

Мовне спілкування формує певні мовні спільноти, пов’язані між собою особливою комунікацією, в яких мова може виконувати різні функції. Мовний потенціал суспільства формує особистість, а тому їх можна розглядати як дві системи, що живуть і функціонують у відповідності з потребами і законами суспільства.

Реально постійно відбувається процес інтеграції, адаптації особистості і мови залежно від соціально-лінгвістичної ситуації і типу мови, про яку йдеться. Тому є підстави в науковому аналізі розглянути цю взаємодію (і навіть єдність) шляхом акцентуації мовного в особистості, а саму особистість розглядати як мовну особистість з можливими її варіаціями „етно-мовної особистості”, „культурно-мовної особистості” тощо.

Мовна особистість – це система, яка виникає в суспільстві і розвивається, грунтуючись на здатності вираження і закріплення соціальних відносин і взаємодій. Вона – умова і продукт культури.

За допомогою соціальної особистості регулюються соціальні відносини, зберігається історична і культурна пам’ять народів. Діяльність мовної особистості повинна задовольняти таким соціальним регулятивам, як принцип співпраці, інформативна адекватність ситуації, інтеграція та адаптація до ціннісно-нормативної системи суспільства, відповідність варіативності суспільних відносин.

Пропоноване для введення в науковий обіг поняття „мовна особистість” передбачає розгляд її мовної складової як системно-культурного „ферменту” та механізму її розвитку і як особистісно-формуючого ансамблю, того, як характер освоєння мовної культури впливає на особистісні та соціальні якості людини.

Мовна особистість – це, власне, особистість, охарактеризована з боку впливу засвоєної нею мовної культури на її особистісні якості та соціально-культурну ефективність її діяльності як суб’єкта суспільних відносин. Цій особистості, за її функціональною природою, мають бути притаманні якості-характеристики, здатні позитивно впливати на процес соціально-культурної трансформації. Їх зміст має бути уточненим. Виокремимо такі з них:

· мовна відкритість і доступність – націленість на спілкування і прагнення передати ідеї і цінності іншим соціальним агентам;

· соціально-діяльнісна спрямованість, пов’язана з інтенсивністю трансформаційних процесів і забезпеченням необхідної динаміки особистісних змін;

· адаптивно-акумулююча характеристика як мовний механізм забезпечення пристосування до умов суспільства, що трансформується;

· соціально-культурна пізнавальна мотивація, що пов’язується з прагненням „розкодувати” світ і сформувати його індивідуальну мовну модель;

· мисленнєва індивідуалізація світу як особистісно-мовна стимуляція пізнання та формування стилю мислення, який відповідає специфіці духовного світу мовної особистості;

· культурно-репрезентативна (в чомусь демонстративна) якісна визначеність мовної особистості, яка знаходить вияв в утвердженні своєї етнічно-національної та культурно-групової приналежності й вираженні її в різному стилі мовлення в різних соціальних сферах (політиці, моралі тощо);

· естетико-мовний профіль особистості як цілісний вияв її буття у світі, утвердження її особистісного естетичного світу.

І особливо важливо підкреслити зв’язок мовної особистості, яка, як за своєю природою, так і соціально-функціонально, пов’язана з ментальністю.

Як підкреслюють дослідники, „мова регламентує ментальність”, а „ментальність регламентує мову, точно так проявляючи (і реалізуючи) себе в інших мовах – невербальних засобах вираження думки і почуття – від міміки і жестів, обрядів і ритуалів до танцю, живопису і архітектури” [9, с. 32].

Мовна особистість за допомогою базисного елемента культури (мови) нагромаджує, зберігає і передає соціальний досвід від одного покоління до іншого за допомогою сенсно-життєвих орієнтирів.

Як зазначає Ф. де Соссюр, „значимість – цінність будь-якого слова визначається всім, що з ним пов’язано” [16, с. 138], а тому реальний зміст мовного світу особистості залежить від тієї ієрархії цінностей, якою вона керується у своєму житті.

Однак і сам розвиток особистості характеризується соціально-мовною залежністю.

Через мовну особистість є можливість глибше охарактеризувати мову як суспільно-культурне явище і зрозуміти характер її функціонування в суспільстві, що трансформується. Тому в період соціокультурної трансформації мовна проблема набуває не тільки культурного, а й політичного сенсу та змісту, стає предметом інтенсивної суспільної боротьби. Бо від того, яка мова стає визначальною, панівною в країні, значною мірою залежить майбуття культури і народу як її носія. Мова може бути засобом консолідації нації і мобілізації її життєвих сил, якщо вона утверджується владною елітою, а може бути засобом політичної гри і паралізації волі народу, бо коли, за висловом Конфуція, слова втрачають своє значення, тоді народ втрачає свою свободу.

Тому, очевидно, слід погодитись з Л. Нікольским та А. Швейцером, які підкреслюють „інтегруючу, консолідуючу та роз’єднуючу” соціальні функції мови.

Відзнака консолідуючої та інтегруючої функції мови в тому, що консолідуюча – то природна функція, яку мова виконує „в ході етнічної консолідації, коли кілька етнолінгвістичних спільнот зливаються в більшу, і коли мова тієї з них, яка відіграє роль центру, вузла етнічної консолідації, засвоюється іншими, а інтегруюча – це штучна функція, яка виникає в результаті свідомих дій суспільства чи держави, спрямованих на поширення мови, необхідної для міжнаціонального спілкування” [19, с. 38].

Однак, на нашу думку, сучасна соціальна практика в багатьох країнах характеризується перетворенням інтегруючої функції мови в роз’єднуючу, коли держава намагається штучно, недемократичними методами ввести певну мову як мову міжнаціонального спілкування.

В період соціокультурної трансформації відбувається значна зміна соціокультурної реальності, а з нею і соціолінгвістичної реальності та мовної практики, яка супроводжується зміною лексичного складу мови за рахунок як введення нових слів і понять, так і скорочення неактуальної лексики. Соціолінгвістика в умовах трансформації самої форми соціальної і повсякденної комунікації, пов’язаної з формуванням нових елементів соціальної структури, покликана вивчати специфіку тезаурусу і мовної практики нових соціальних груп та їх перетворення в традиційні класи і групи з врахуванням флуктуації мовного середовища та його інтегруючих