Таке тлумачення наближає нас до проблеми основ (або передумов) соціокультурного впливу, які визначають його змістову специфіку. Вважаємо за доцільне для її вирішення розглянути взаємозв’язки впливу в системі особистість – соціокультурне середовище – вплив у контексті теорії детермінації, що дозволяє простежити взаємозв’язки між елементами системи з будь-якою специфікою. Категорію „детермінація” глибоко розроблено у вітчизняній психології, зокрема С. Рубінштейном, К. Абульхановою-Славською, Г. Костюком, О. Максименком, О. Старовойтенко, Д. Узнадзе. Вони дослідили проблему детермінації психічного, вивчили форми та рівні детермінації індивідуальної психіки. Психічну діяльність та її властивості визначено як найважливіші детермінанти індивідуального життя суб’єкта; внутрішню особистість досліджено як фактор детермінації психічної і практичної діяльності; індивід виступив фактором детермінації „інших” у соціальній взаємодії. У контексті цієї теорії соціокультурний вплив є однією з форм детермінації індивідом іншого чи інших у певному соціокультурному просторі.

У психологічному мисленні категорія „детермінація” відіграє роль універсального принципу психічного життя індивідів та його особистісної організації. Останнім часом у психологічних дослідженнях спостерігається тенденція до складного, синтетичного розуміння і пояснення детермінації. Дія детермінант береться не тільки як єдино „причинна”, але й у багатьох інших формах: як обмеження психіки іншим; як залежність психіки від іншого; як обумовленість психіки іншим; як вплив іншого на психіку; як самодетермінація психіки на основі єдності з іншим тощо [13].

Згідно з сучасними поглядами, „інше”, що впливає на психіку, може належати Абсолюту, космосу, соціуму, культурі, індивідуальному життю, людському і предметному оточенню індивіда. Дію детермінант вищого рівня узагальненості, як правило, опосередковано іншими детермінантами, ближчими до індивідуальної психіки. Перелічені класи детермінант містять у собі безмежну кількість джерел діяння. До сфери досліджень психології найчастіше потрапляють дії, що детермінують психіку А саме:

1. Від інших людей, соціальних структур, речей, знаків, сукупної матеріальної і духовної культури життєдіяльності. Психіка розвивається в соціумі, у взаємодії з іншими, при участі в колективних формах життя. Відбувається становлення свідомості і „Я”, оволодіння мовою та здатністю вивчати чужі і створювати власні тексти, соціалізація особистості як інтеріоризація змістів духовної культури, репрезентованих у знаках і символах.

2. Від індивідуального життя, або масиву життєвих ситуацій, дій, вчинків, досягнень, здійснених і сприйнятих впливів, наслідків подій, що носять сукупну назву „життєвого шляху” [10].

3. Від стану організму, від психодинаміки, стійких психічних властивостей і функцій суб’єкта. [13].

Соціокультурний вплив здійснюється насамперед на основі детермінант першого класу. Однак для визначення його специфіки, як і будь-якої іншої форми активності, що детермінує, необхідно розглянути проблему його особистісних детермінант. Така необхідність обумовлена основними положеннями психології суб’єктності, що походить з теорії детермінації, відповідно до якої у ролі загального детермінанта психіки в індивідуальному житті виступає, насамперед, сам носій психіки як активна особистість – четвертий клас детермінант психіки.

Першоосновою психології суб’єктности стала формула: „Зовнішнє через внутрішнє”. В рубінштейнівській інтерпретації вона означає, що будь-яке діяння одного явища стосовно іншого, у тому числі зовнішніх об’єктів на психіку індивіда, завжди сприймається через внутрішні властивості об’єкта [14]. На базі цієї концепції було розвинуто тезу про активність „внутрішньої особистості” у всіх відносинах із зовнішнім світом, насамперед соціальних. Ці положення дозволяють обґрунтувати багатопланову особистісну детермінацію життєдіяльності індивіда [11]. З цього випливає особистісна обумовленість зв’язку джерела соціокультурного впливу з адресатом, що, своєю чергою, припускає існування особистісних детермінант соціокультурного впливу. У зв’язку з цим можна згадати особистісну природу розвиваючого діяння, яку виокремив Г. Ковальов.

Особистість, що посідає активну позицію у світі, вивчають у сучасній психології в рамках категорії „суб’єкт”. Під „суб’єктом” розуміють індивідуальне „Я”, що ініціює діяльність у сукупності своїх психічних характеристик. Основна особливість суб’єктного підходу полягає в тому, що індивіда розглядають як того, хто свідомо спрямовує свої дії і вчинки, тобто є „причиною себе самого”. У дослідженні проблеми діяння, що детермінує, в аспекті концепції суб’єкта, С. Рубінштейн, К. Абульханова-Славська, О. Старовойтенко, В. Татенко [9 – 11; 15] виокремили існування таких корелятів суб’єктності, як самодостатність і самовизначення, рефлексивність, творчість, усвідомлене ставлення до свого життєвого шляху, вчинковий характер взаємодії з іншими.

Відповідно до положень психології суб’єкта, рівень розвитку згаданих властивостей безпосередньо визначає ступінь суб’єктності індивіда, яка дає можливість усвідомлено і цілеспрямовано керувати будь-якими формами своєї життєдіяльності та здійснювати їх максимально ефективно [14]. Це також стосується соціокультурного впливу. Щоб з’ясувати головні аспекти взаємозв’язку між суб’єктністю і здатністю здійснювати соціокультурний вплив, необхідно відзначити наступне:

1) Індивід, поза залежністю від ступеня суб’єктності, в кожний момент свого існування виступає суб’єктом та об’єктом щодо свого оточення. Він не тільки детермінує світ усім своїм життям, але й піддається його впливу, що детермінує, і в цьому аспекті суб’єктність індивіда знаходить вираз у сприйнятті одних і несприйнятті інших детермінант, що діють на нього, їхньому чіткому розрізненні та виокремленні. Це стає можливим, насамперед, завдяки вираженій рефлексивності суб’єкта.

2) Для суб’єкта соціокультурної детермінації завдяки цьому стає можливим сприйняття, вибір, асиміляція і реалізація „чистих”, узагальнених культурних змістів, властивих цьому соціуму, оскільки виражена суб’єктність індивіда дозволяє йому „очистити” їх від індивідуальних та колективних „нашарувань”, і поставитись до них об’єктивно.

3) Отже, у своїй творчості, адресованій іншому, такий індивід ефективно реалізує ці змісти і пропонує адресатові своєї творчості доступ до загальних змістів культури, незначною мірою „переломлених” індивідуальною свідомістю суб’єкта в процесі їхньої символізації. (Створення тексту, образу, символу тощо, що встановлюють зв’язки між індивідуальними свідомостями в процесі соціальної взаємодії).

З огляду на те, що адресат впливу