теж реалізує вибіркове ставлення до світу, яке повністю реалізується завдяки суб’єкт-суб’єктній природі впливу, вважаємо, що тільки за умови суб’єктивно сприйнятої чи об’єктивно підтвердженої „чистоти”, привабливості культурних змістів, переданих у процесі соціальної взаємодії, можна говорити про можливість впливу, який припускає максимальний ступінь волі й усвідомленості з боку адресата. Тому соціокультурне діяння у формі впливу, що призводить до тривалих і масштабних ефектів для адресата, виявляється найбільш „сенситивним” до особистісних особливостей джерела впливу, які визначають ступінь його суб’єктності, що виявляється, зокрема, у контрольованості та ефективності будь-якої діяльності.
Цей висновок суголосний з поглядами на вплив В. Татенка. У своїх дослідженнях він підкреслював, що тільки у взаємодії з автономним, самодостатнім суб’єктом, який вільно здійснює вчинки, розвивається за своїми законами, можна сподіватися на власний автентичний розвиток та набуття суб’єктності [3]. Інші форми діяння, пов’язані, наприклад, з примусом, переконанням, маніпуляцією, менше залежать від суб’єктності джерела діяння та не припускають ціннісно обумовлених, тривалих ефектів у адресата, не призводять до виникнення нового суб’єкта соціокультурного процесу.
Отже будь-яке психологічне дослідження впливу, зокрема –соціокультурного, повинне враховувати його особистісну специфіку, і, очевидно, детальне вивчення особистості суб’єктів впливу в контексті психології суб’єкта дозволить розкрити справжню змістову специфіку впливу як форми соціокультурного діяння.
Визначення особистісних основ соціокультурного впливу видатного індивіда, одного з найефективніших шляхів здійснення соціокультурної детермінації, може стати важливим кроком на шляху до розробки методів прогнозування та розвитку потенціалу майбутніх суб’єктів культурного впливу як перспективної еліти суспільства. Вивчення особливостей впливу також може стати основою для створення комплексних високоефективних методів позитивного індивідуального розвиваючого діяння на соціальні групи різного масштабу, оскільки лише конкретний індивід з відповідними особистісними властивостями може стати його джерелом.
Література:
1. Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние: Пер. с англ. - СПб.: Питер, 2000. - 448 с.
2. Татенко В. О. Психологія впливу: суб’єктна парадигма // Наукові студії із соціальної та політичної психології: Зб. статей. – К.: Видавництво „Сталь”, 2000. – Вип. 3 (6). – С. 3 – 18.
3. Татенко В. О. До проблеми автентичності людського буття: вчинкова парадигма / Розвиток педагогічної і психол. наук в Україні 1992 – 2002. Зб. наук. праць до 10-річчя АПН України / Академія педагогічних наук України. – Ч. 1. – Харків: „ОВС”, 2002.
4. Сидоренко Е. В. Тренинг влияния и противостояния влиянию: Авторская концепция. - СПб.: Речь, 2001. - 255 с.
5. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: Феномены. Механизмы и защита. - М.: Изд. МГУ, 1996. - 342 с.
6. Трусов В. П. Психология межличностного влияния и оценивания. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. - 43 с.
7. Ковалев Г. А. Психология воздействия: теория, методология, практика: Автореф. дис…. д-ра психол. наук: 19.00.01 / НИИ общ. и пед. психол. - М., 1991. - 51 с.
8. Webster’s New Collegiate Dictionary. - Springfield, Massachusetts: G&C Merrriam Company, 2003. - 1536 p.
9. Рубинштейн С. Л. Человек и мир. - М.: Наука, 1997. - 189 с.
10. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. - М.: Мысль, 1991. - 299 с.
11. Старовойтенко Е. Б. Жизненные отношения личности: модели психологического развития. - К.: Лыбидь, 1992. - 216 с.
12. Каган М. С. Философская теория ценности. - СПб.: Петрополис, 1997. - 204 с.
13. Старовойтенко Е. Б. Введение в гуманитарную психологию. - К.: МП Леся, 1996. - 80 с.
14. Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание. Человек и мир. - М. и др.: Питер, 2003. - 508 с.
15. Татенко В. А. Психология в субъектном измерении. - К.: Издательский центр „Просвита”, 1996. - 404 с.
16. Старовойтенко О. Специфіка соціокультурного впливу як особливої форми дiяння // Соціальна психологія. - 2004. - № 3 (5). - C.110-118
17. www.politik.org.ua