С.Франком, трансцендентно-онтологічне „Я”, що є одним із „незлито-неподільних” полюсів діалогічного „Я-Ти” відношення, не розміщується усередині тіла і не перебуває в жодній матеріально-просторовій точці поза тілом індивіда; воно постає як позапросторове утворення, як невичерпна безодня, що йде в серцевину споконвічного буття людини й світу. „Я” як самобуття перебуває „ніде й скрізь”, воно скінченне й нескінченне, споконвічне й довічне, іманентне й трансцендентне, унікальне й універсальне. „Я” як самобуття перебуває на межі, у точці переходу – від об-меженості до понад-межності, від межі – до поза-межності, біля початків самопородження, самотрансформації, самоодкровення.
Трансцендування, актуалізація інтенційності й потенційності власного самобуття, вихід за межі власного „Я” здійснюються насамперед і найглибше в спілкуванні з іншою людиною, у діалозі з „Ти”. С. Франк солідарний з М. Бубером, М. Бахтіним та іншими діалогічними мислителями й екзистенційно-онтологічними філософами в тому, що дійсність „Ти” ніколи не є об’єктом, який пасивно-випадково потрапляє в поле моєї уваги та впливу. „Ти” відкривається переді мною так само, як і я відкриваю себе назустріч „Ти”. Це взаєморозкриття стає не просто відкриттям, що чинить пізнаючий суб’єкт, але є справжнім одкровенням „Я” і „Ти” як подією глибинного взаємопроникнення, у якому – незбагненно! – осягається таємна сутність „Я” і „Ти”.
Віднайдення себе через взаємо-одкровення відбувається в будь-який момент спілкування „Я” і „Ти” і ніколи не завершується, не вичерпується. У спілкуванні з „Ти” моє безпосереднє самобуття зустрічається зі своєю сутністю за межами власних меж і пізнає щось сутнісно подібне собі за межами самого себе. З іншого боку, виходячи за свої межі, моє „Я” відчуває і переживає як щось, а вірніше хтось, сутнісно подібний мені, зустрічається зі мною і входить, проникає в мою істоту.
Отже, зрозуміло, що філософсько-онтологічні концепції М. Бубера, М. Бахтіна і С. Франка про діалог та взаємини „Я” і „Ти” є самобутніми й оригінальними. Однак спільне в них те, що вони виходять з екзистенційно-онтологічного, інтенційно-трансцендентного, антиномічно-парадоксального розуміння природи людини та її спілкування і взаємодії з іншими людьми. Такий підхід відкриває можливість вивчення й дослідження багатьох глибинних особливостей і нетрадиційних закономірностей людського буття та міжлюдської взаємодії: позаперебувальності, двоголосся, амбівалентності, поліфонічності, холістичності, процесуальності, недиз’юнктивності, парадоксальності тощо.
Ми бачимо, що науково-теоретичний аналіз співвідношення спілкування та взаємодії відкриває значні потенціали й перспективи розуміння й дослідження психології спілкування, діяння та взаємодії з точки зору інтерсуб’єктно-діалогічних, антиномічно-парадоксальних, двоголосо-недиз’юнктивних концепцій та уявлень. Це переконує в тому, що подальший розвиток науково-психологічних досліджень сутності і природи діяння і взаємодії потребує не тільки розробки суб’єктно-діяльнісних і структурно-функціональних схем аналізу спілкування та взаємодії, але й створення теоретичних підходів і практичних методів дослідження спілкування і взаємодії, що виходять з інтерсуб’єктно-діалогічної парадигми, з інтерсуб’єктно-діалогічної перспективи у розумінні й дослідженні спілкування та взаємодії.
Література:
1. Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского. – М.: Советская Россия, 1979. – 320 с.
2. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1979. – 424 с.
3. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы. : Пер. с англ. ( Общ. ред. М. С. Мацковского). – М.: Педагогика, 1988. – 400 с.
4. Берн Э. Трансактный анализ и психотерапия: Пер. с англ. – СПб.: Изд-во “Братство”, 1992. – 224 с.
5. Библер В. С. От наукоучения – к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век. – М.:Изд. полит. литературы, 1991. – 413 с.
6. Бубер М. Два образа веры. – М.: Республика, 1995. – 468 с.
7. Дьяконов Г. В. Психологія духовності і діалог //Діалог. Збірник наукових праць. Психологія і педагогіка. За ред. С. Д. Максименка. – Київ-Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001, Вип. 2. – с. 173 –186.
8. Дьяконов Г. В. Экзистенциально-онтологическая концепция диалога. // Психология общения: социокультурный анализ. Материалы Международной конференции ( Ростов-на-Дону, 30 октября – 1 ноября 2003 г.). / Под ред. А. А. Бодалева, П. Н. Ермакова, В. А. Лабунской. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского госуниверситета, 2003. – с. 114 – 116.
9. Журавлев А. Л. Совместная деятельность как объект социально-психологического исследования. //Совместная деятельность: Методология, теория, практика. – М.: Наука, 1988. – с. 19 – 36.
10. Казаринова Н. В. Теория межличностного общения как междисциплинарное знание//Куницына В. Н., Казаринова Н. В., Погольша В. М. Межличностное общение. Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2001. – с. 12 – 29.
11. Ковалев Г. А. Три парадигмы в психологии – три стратегии психологического воздействия.// Вопросы психологии, 1987, № 2. – с. 41- 49.
12. Ковалев Г. А. Психология воздействия. Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора психологических наук. – М. : Изд-во НИИ ОПП АПН СССР, 1991. – 56 с.
13. Ковалев Г. А. О системе психологического воздействия. (К определению понятия). // Психология воздействия (проблемы теории и практики): Сб. науч. трудов / АПН СССР, НИИ общей и педагогической психологии. / Ред. Бодалев А. А. – М., 1989 – 153 с.
14. Копьев А. Ф. Психологическое консультирование: опыт диалогической интерпретации // Вопросы психологии, 1990. - № 3 – с. 17 – 25.
15. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 304 с.
16. Леонтьев А. А. Общение как объект психологического исследования. //Методологические проблемы социальной психологии. – М.: Наука, 1975. – с. 106 – 123.
17. Ломов Б. Ф. Психические процессы