несе на собі відбиток перехідного періоду, характерними рисами якого є суперечливість, міжвідомча роз’єднаність, корумпованість влади. Як вже відзначалося, у Росії держава бере на себе зобов’язання і відповідальність щодо забезпечення соціального захисту населення, що передбачає розробку та реалізацію законів, програм соціальної допомоги, створення організаційної структури, підготовку кадрів для роботи в соціальній сфері. Однак усі програми, що досі схвалювалися, не підкріплюються фінансовими ресурсами; залишається неврегульованим питання про міжбюджетні відносини центру, регіонів та місцевого самоврядування. Крім цього, не вироблено механізмів контролю за реалізацією законів і програм з боку суспільства.
Характерною рисою держави перехідного періоду є протистояння його основних інститутів, органів і установ, їхнє відчуження від суспільства. За останнє десятиріччя державний апарат зріс приблизно втричі, при цьому корумпованість середнього російського представника влади збільшилася на порядок. Нині в Росії налічується більше мільйона державних службовців [6]. У цього „класу” сформувалися власні інтереси. Чиновники не бажають ділитися владними повноваженнями для залучення суспільства та його структур до процесу самоврядування в інтересах громадян.
Корупція і криміналізація – характерні симптоми „хвороби” російської держави перехідного періоду. Ще в 1970-і роки зародився специфічний феномен – „тіньова економіка” – складний симбіоз нелегальних форм бізнесу, кримінальних структур і легальних партійно-номенклатурних структур, що включає в себе й організовану злочинність. В сучасній Росії політична правляча еліта прямо або посередньо пов’язана з криміналітетом. Усе важливішу роль відіграють групи політичної еліти, що вийшли з торгово-фінансових груп, – це представники, діти й родичі колишніх номенклатурників. Є велика і впливова група, що володіє чисто кримінальним капіталом (рекет, наркобізнес, проституція, торгівля зброєю), а також формує політичну і правлячу еліту. Є, правда, й політичні групи, що протистоять цим тенденціям, але в боротьбі з організованою злочинністю вони безпорадні.
Крім того, злочинні спільноти стали своєрідною „п’ятою владою” – реальною силою, що загрожує громадянам сваволею і насиллям. Ставлення до злочинності в суспільстві – це пасивність, байдужість, невтручання. Причина – незахищеність потерпілих і свідків від впливу кримінального світу, зневіра в незалежності правосуддя, здатності правоохоронних органів забезпечити безпеку і порядок.
По-друге, соціальна політика сучасної російської держави не консолідує населення в єдине ціле, оскільки репрезентує інтереси не більшості, а меншості населення. Незважаючи на те, що захисту потребує більшість, бо співвідношення в доходах 10 % найбагатших і 10 % найбідніших в Росії сягає 20:1. (Це співвідношення „соціально безпечне” при показникові не більш 10:1) [7]. Аналіз податкової системи свідчить, що соціальна політика в російському суспільстві відповідає інтересам багатих прошарків. Якщо на початку 1992 року існувало 7 видів ставок прибуткового податку – від 12 % до 60 % (залежно від розміру доходу), то через півроку кількість ставок було скорочено до чотирьох – максимальна складала 40 %, 1993 року – до трьох (максимальна ставка – 30 %). Сьогодні існує єдиний прибутковий податок – 13 %. Таким чином, тягар реформ у Росії лягає на переважну більшість – незаможне населення. Відтак становлення „середнього класу” – справа майбутнього.
Антинаціональна політика чітко проглядається у вивозі капіталу з Росії: експорт – на 70 мільярдів доларів, державний бюджет – 26 мільярдів, борги – 140 мільярдів; на думку експертів, до країни на рік надходить імпорту на 20 – 30 мільярдів доларів, а в бюджеті опиняється лише 10 мільярдів [8].
По-третє, після розпаду Радянського Союзу в колишніх республіках лишилося чимало російськомовного населення; влада покинула його напризволяще. Російська держава повинна захищати цих громадян, домагатися дотримання прав російськомовного населення у нових державах.
По-четверте, становлення інституту соціальної роботи й організація системи соціального обслуговування населення. Держава надає соціально-економічну підтримку, послуги (соціально-побутові, медико-соціальні, психолого-педагогічні, правові), сприяє соціальній адаптації і реабілітації людей, що потрапили у важкі життєві ситуації. Але у цій справі є серйозні вади. Здійснювана з 1991 року підготовка професійних кадрів соціальних працівників зустрічає труднощі методичного, організаційного, мотиваційного характеру. Й донині не затверджено державних стандартів соціального обслуговування населення, що встановлюють основні вимоги до обсягів та якості соціальних послуг, порядку й умов їх надання різним категоріям населення, незадовільно пророблено стандарти і норми професійної діяльності фахівців із соціальної роботи. Зовсім не розроблено критеріїв і показників ефективності надання громадянам соціальних послуг як установами, так і фахівцями окремих соціальних служб.
Необхідно підкреслити, що становлення соціальної держави перехідного періоду в Росії багато в чому залежить від соціокультурної спадщини російської державності, що визначило специфічні відносини особистості, суспільства і держави. „Історично російська правосвідомість завжди протиставляла право і мораль, право і правду. Закон у Росії ніколи не асоціювався в суспільній свідомості з моральною основою” [9]. Так, право було реальністю для переважної більшості населення (кріпосне право), але реальністю аморальною; це право не було правдою. Російський філософ М. Бердяєв писав, що держава, право, традиційна мораль вважались гріховними, бо виправдовували поневолення людини і народу. Про ставлення суспільства до закону влучно зауважив О. Герцен: „Росіянин, якого б він звання не був, обходить або порушує закон усюди, де це можна зробити безкарно; так само чинить і уряд”.
Проблема ставлення народу й уряду до правопорядку багато в чому актуальна в Росії і сьогодні. Російський народ і в ХХІ столітті зберіг віру в консолідуючу суспільство функцію держави, у її патерналістську роль. В сучасній Росії й досі не сформовано правової держави. Відносини людей з чиновниками вибудовуються на морально-етичних принципах, а не на раціоналістичній основі. Право, верховенство закону, поділ влади –