Такі міркування викликають сумнів, чи кожен вчитель спроможний чинити ефективний виховний вплив на учнів, та змушує шукати відповідь на запитання, яким вимогам він має відповідати, аби отримати право нести ідеї сексуальної просвіти у молодіжну аудиторію. Ми глибоко переконані, що некомпетентний і непрофесійний дорослий здатний не лише звести нанівець ідеї будь-якої, навіть найкращої освітньої програми, але й заподіяти учням, особливо підліткам, великої шкоди. Щодо цього в матеріалах Всесвітньої організації охорони здоров’я зазначається, що „підлітки, які повноцінно спілкуються з дорослими, чиї життя і поведінка характеризуються стабільністю, сформованими ціннісними настановами і моральними кордонами, значно менш схильні до того, аби рано починати сексуальне життя”. Ідея щодо вдосконалення системного навчання і підвищення кваліфікації кадрів, на яких мала бути покладена реалізація завдань Національної програми „Репродуктивне здоров’я 2001 — 2005" з поліпшення репродуктивного здоров’я і формування безпечної сексуальної поведінки молоді, знайшла своє відображення у програмних завданнях згаданої програми. Згідно з ними в Україні з 2001 року було запроваджено спеціальні навчальні курси та здійснено інші заходи з фахової підготовки кадрів. На жаль, це була краплина в морі проблем, у тому числі й кадрових.

Справедливості заради слід зазначити, що, незважаючи на проблемність ситуації, загальноосвітня школа не лишилася осторонь справи реалізації інформаційно-просвітницьких заходів з поліпшення репродуктивного здоров’я і формування безпечної сексуальної поведінки молоді, що здійснюються в межах Національної програми „Репродуктивне здоров’я 2001 — 2005". Принаймні, як показали наші дослідження, майже дві третини молодих людей учнівського віку були залучені до інформаційно-просвітницьких матеріалів щодо ВІЛ/СНІДу, профілактики інфекцій, що передаються статевим шляхом, та запобігання небажаній вагітності саме у стінах своєї школи. Однак увагу привертає те, що, попри широке залучення учнів до цих матеріалів, значна частина з них шукає відповіді на найактуальніші запитання з сексуальної проблематики поза межами школи. Для 58,5 % підлітків пріоритетним джерелом відповідної інформації є компанія однолітків, а для 47,7 % — телебачення. Тож очевидно, що спеціально поширювана в межах Національної програми інформаційно-просвітницька література не вичерпує коло питань, які цікавлять молодь, особливо підлітків. Лише третина учнів і студентів вважає отримані в стінах свого навчального закладу знання достатніми, решта ж переконана, що шкільні уроки „про це” формальні й нецікаві і шукає відповіді на „гострі” питання в процесі власного сексуального експериментування.

Та не лише недосконалий і нецікавий зміст впроваджуваних у стінах школи просвітницьких програм спонукає учнів здобувати важливу для них інформацію на тему сексу з інших, часто досить сумнівних джерел. Значно важливішою причиною цього є те, що згадані програми часто впроваджуються непрофесійними і некомпетентними дорослими, які не користуються довірою учнів. За результатами наших опитувань, підлітки досить критично оцінюють своїх учителів як джерело інформації з питань сексу, вважають їх нудними, заангажованими, без почуття гумору, несучасними, некомпетентними, сексуально закомплексованими, що, природно, не сприяє ефективній взаємодії учителя і учнів та конструктивному діалогу між ними.

На нашу думку, компетентність учителя у цій сфері передусім становлять:

1) система об’єктивних, науково обгрунтованих знань з питань репродуктивного здоров’я, здорового способу життя та безпечного сексу;

2) знання особливостей підліткового віку та молодіжної субкультури;

3) розвинуті комунікативні навички (майстерність спілкування з дітьми);

4) брак особистих сексуальних проблем („сексуальних комплексів”);

5) наявність спеціальних особистісних рис, зокрема, таких, як емпатійність (здатність розуміти іншу людину), здатність викликати довіру;

6) усвідомлення власної відповідальності за перебіг і результати власних зусиль з сексуальної просвіти і сексуального виховання підлітків.

Отже, з огляду на специфічність завдань статевого виховання та особливу делікатність цього питання, компетентний учитель чи інший дорослий, на якого покладено відповідальність за його реалізацію, крім спеціальних знань з питань статі і сексуальності, а також особистої статево-сексуальної зрілості, повинен мати ще й низку специфічних особистісних якостей. Адже статева просвіта передбачає не лише забезпечення дітей певною системою знань у цій сфері життя, а й (передусім) формування в них міцних світоглядно-ціннісних настановлень, які, як відомо, можуть бути сформовані за умови звернення не стільки до розуму дітей, до їх свідомості, скільки до внутрішнього світу, до їх емоцій і почуттів. Якщо опертя на емоції й почуття немає, то стає неможливим встановлення діалогу між учителем і учнями, виключає можливість взаємин, заснованих на повазі й довірі, без чого формування стійких ціннісних настановлень неможливе. Формальні ж, позбавлені ціннісного підгрунтя знання із сфери фізіології статі або про способи запобігання ІПСШ та небажаної вагітності частково „осідають” в свідомості молодих людей, однак не набувають внутрішньособистісного смислу, і тому лишаються „мертвими”, непридатними для практичного вжитку.

Компетентний дорослий (учитель, соціальний педагог, працівник служби сім’ї чи будь-який інший дорослий, причетний до статевої просвіти молоді) добре знає, що підлітковий вік — це вік, коли сексуальне визрівання сягає піку свого розвитку. Природна спокуса спробувати, що таке секс, яка виникає в багатьох підлітків, є такою сильною, що мимоволі спонукає до роздумів: „Чому сексуальні бажання підлітків, які ще не вступили в період дорослості і ані фізіологічно, ані психологічно не готові їх задовольняти, є такими гострими?” У цьому випадку компетентний дорослий здатний знайти необхідні