Реферат на тему:
Ставлення студентської молоді до тероризму.
Актуальність дослідження проблем, які так чи інакше пов’язані з явищем тероризму, не потребує багато доказів, адже найпереконливішим аргументом тут виступає саме життя. І хоча масове поширення тероризму, на щастя, обійшло Україну, на відміну від деяких інших регіонів світу, аксіомою є те, що жодна країна не застрахована від цього лиха.
Феномен тероризму розглядається сучасними дослідниками в кримінологічному, політологічному, соціологічному, психологічному аспектах. Не відкидаючи важливості багатопланового підходу до цієї досить складної проблеми, зауважимо, що саме соціально-психологічний аналіз цього явища є одним з найважливіших та перспективних, адже дії терористів є різновидом агресивної поведінки, а їх мотиви часто пов’язані з певним світоглядом, ціннісними орієнтаціями тощо.
Серед різних аспектів проблеми тероризму варто виділити проблему ставлення молоді до цього явища. Актуальність таких досліджень обумовлюється двома основними моментами. По-перше, відомо, що певна частина підлітків та юнаків схильна до радикальних та екстремістських поглядів, а іноді і дій. Так, переважна більшість учасників “студентської революції” у Франції у травні 1968 року перебувала під впливом анархічних та троцькістських ідей [1]. Пояснити це можна тим, що екстремізм має багато спільного з інфантилізмом, властивим багатьом підліткам і юнакам. Екстремістська свідомість характеризується імпульсивністю, конфліктністю, внутрішньою напругою, деструктивністю, нетерпимістю, тяжінням до гострих відчуттів [5]. У морально-психологічному плані типовим портретом екстреміста є такий: “Він молодий, у нього є бажання ризикнути, він здатний переступити через моральні перепони. Його характер ще не склався повністю, і його незрілість робить його схильним до сприйняття екстремістських переконань та групової моралі” [5, с. 277]. Тому фахівці з проблем тероризму не випадково розглядають екстремізм як передумову тероризму. Так, Д. Ольшанський описує ланцюг “радикалізм – екстремізм – фанатизм – фундаменталізм – тероризм” [4].
З вищезазначеного випливає другий момент, який обумовлює актуальність вивчення зв’язку “молодь – тероризм”. Полягає він у тому, що саме молоді люди становлять переважну більшість членів терористичних угруповань. При цьому досить суттєвою частиною цієї молоді є саме студенти. Так, за деякими даними, терористичні організації різних політичних напрямків на 40 – 50 % складаються із студентів у віці 17 – 26 років [9]. Дослідник проблем тероризму Є. Кожушко відзначає, що саме молоді люди, не старші 30 років, з вищою або незакінченою вищою освітою, які походять з середніх або вищих соціальних верств, складають соціальну базу так званого лівого тероризму, який набув особливого поширення в другій половині ХХ століття в країнах Латинської Америки та Західної Європи [3].
Зазначимо, що вказана тенденція стосується не лише сучасності. Серед осіб, притягнутих до суду за терористичну діяльність у царській Росії в 1880-х роках, 38,3 % були студентами. Студенти (або колишні студенти) часто очолювали терористичні угруповання (О. Желябов, Д. Каракозов, Б. Савинков, І. Каляєв та інші) [6].
Причиною цього феномена можна вважати те, що студентство, в силу специфіки своєї діяльності, виступає найбільш політизованою частиною молоді. Вивчення філософських, соціологічних, політологічних та економічних дисциплін утворює підгрунтя для засвоєння (а іноді й створення) молодою людиною певних екстремістських ідеологій, які потім спрацьовують в ролі мотиваційного механізму терористичної діяльності, а також як механізм виправдання своїх дій. Біографії відомих постатей терористичного руху – яскравий приклад того, що студентство було і є однією з основних кадрових баз терористичного руху. Так, один з засновників ОУН Степан Бандера, засуджений 1934 року польською владою за терористичний акт проти міністра Б. Перацького, був на той час студентом агрономічного факультету львівської “Політехніки” (зазначимо також, що з 12 осіб, які проходили в цій справі, 9 були студентами або випускниками університетів) [8]. Засновник італійських “червоних бригад” Ренато Курчо навчався на факультеті соціології університету Тренто [3]. Одна з лідерів західнонімецького терористичного угруповання РАФ Ульріка Майнгоф закінчила філософський факультет Марбурзського університету [9]. А офіційний “терорист № 1” сучасності Усама бен-Ладен – випускник факультету економіки та менеджменту ісламського університету імені короля Абдель Азіза в Джідді [4].
Результати досліджень російських соціологів свідчать про тенденцію поширення серед сучасної молоді (зокрема, серед студентства) екстремістських ідей різного типу, зростання популярності постатей на зразок Че Гевари, Т. Негрі (теоретика “червоних бригад”) і т. ін. [7].
Слід зазначити, що вказані тенденції стосуються і певної частини української молоді (прикладом може бути соціальний склад УНА – УНСО та схожих екстремістських угруповань, основу яких складає учнівська і студентська молодь). В цілому, за даними вітчизняних соціологів, 6 % опитаних молодих людей віком до 22 років підтримують ідею створення незаконних збройних формувань як форми виявлення політичного протесту (в середньому по Україні – 2 % опитаних) [2]. Цифра начебто невелика, але не слід забувати, що ці кілька відсотків у певних ситуаціях можуть проявити більшу політичну активність, ніж вся інша “законослухняна” молодь. Все зазначене, на наш погляд, зумовлює необхідність відповідних соціально-психологічних досліджень серед студентства.
Метою проведеного емпіричного дослідження було вивчення ставлення сучасної студентської молоді до явища тероризму, виявлення зв’язку цих атитюдів з певними демографічними та особистісними характеристиками.
Об’єктом дослідження були соціальні установки студентів до тероризму. Предметом його виступали складові цих установок, а саме: інтелектуальний компонент (що піддослідні знають про тероризм), емоційний (як ставляться до нього) та поведінковий (оцінка потенційної готовності взяти участь у підготовці або здійсненні терористичного акту), а також зв’язок цих установок зі статтю та рівнем агресивності.
Методика та організація дослідження
Емпіричне дослідження