Реферат на тему:

Стереотипи зовнішності: яким має бути людське тіло?

В сучасному суспільстві стандарти фізичної привабливості людини викликають неабиякий інтерес. І не лише тому, що розвинуте тіло – ознака здоров’я. Сьогодні воно все частіше стає ознакою статусу, оскільки відображає матеріальні можливості людини (витрати на повноцінне харчування, відвідування тренажерних залів, наявність часу на фізкультурні вправи, а іноді й витрати на пластичні операції). Людське тіло часто стає рекламним символом, товаром (косметична хірургія, виробництво косметики), а також критерієм оцінки при сприйманні іншої людини. Тіло стає символом, у якому „сплавляються у єдине ціле суспільна ідеологія і особистісна ідентичність” [9, с. 71].

Існує певний інтерес до цієї теми і в психології, перш за все – в контексті впливу на психіку через тіло (тілесно-орієнтована терапія). Вивчаються також стереотипи фізичної привабливості та їх вплив на самооцінку і поведінку людини. Особливе зацікавлення з’ясуванням громадської думки щодо стереотипів зовнішності виявляють американські дослідники. В США особистісні проблеми, пов’язані з викривленим сприйманням „фізичного Я”, стають дедалі актуальнішими, оскільки ожиріння значної частини населення стає не тільки медичною, але й соціальною проблемою. Приблизно 1 % американок віком від 12 до 25 років (а особливо від 12 до 18 років) страждають від анорексії (страх перед зайвою вагою, відмова від їжі) [12]. Захворювання вважається досить серйозним, оскільки від 5 до 18 % таких хворих помирає. На булімію (синдром переїдання і блювання) в США, за різними даними, страждає від 13 до 67 % жінок (зокрема, кожна третя дівчина-підліток). І хоча чоловіки теж прагнуть мати молоде й красиве тіло, це захворювання серед чоловіків набагато менш поширене: співвідношення між чоловіками й жінками становить 1:20. Булімія призводить до медичних ускладнень, проблем з нирками, зубами і травленням в цілому. Кількість харчових порушень поступово зростає і в інших країнах. Так, булімію в умовах клініки було виявлено у 5,1 % японських жінок [27].

Причиною цього захворювання є, перш за все, усталені стандарти людського тіла. Вони стали важливим соціально-психологічним фактором провокації депресивних станів, оскільки існує висока позитивна кореляція між задоволенням зовнішністю і задоволенням собою. Соціальна оцінка через фізичні критерії породжує низку психологічних проблем, бо „фізичне Я” є важливою складовою „Я-концепції” та одним з критеріїв самооцінки. На сьогодні образ ідеального тіла часто є недосяжним: 85 % жінок через біологічні обмеження не можуть відповідати еталонам тілобудови, пропонованих ЗМК (сучасна „модель” тендітніша від середньостатистичної жінки на 23 %! [1]). Починаючи з 1920-х років, західним ідеалом жіночого тіла став „хлоп’ячий” силует. Американці вважають, що такий стандарт прийшов до них з Азії [14]. Більшість культур віддають перевагу ідеалам тілобудови, що відображають чіткий сексуальний диморфізм. В сучасній західній культурі вони виражені як привабливість худорлявих жінок і V-подібних (мезоморфних) форм чоловічого тіла [18].

Первинна оцінка за зовнішністю людини є типовою і для українського суспільства. Все наполегливіше наші ЗМК популяризують думку, що цінність жінки полягає в її красі, що красиве тіло забезпечує її привабливість [5]. І що атрибутом такої краси є худорлявість. Відтак, аби бути задоволеною своєю зовнішністю, три чверті жінок „сідають на дієту” (як правило, безрезультатно), а приблизно половина використовує сумнівні засоби для схуднення, підриваючи своє здоров’я, що провокує новий стрес. Жінки, як соціальна група, набагато частіше невдоволені власним тілом, і ця невдоволеність значно зросла за останні 25 років [16].

Результати теоретичного аналізу проблеми

Сучасні дослідження стандартів зовнішності охоплюють широке коло проблем. Західні психологи розглядають, передусім, такі аспекти:

· ідеальний образ тіла (суспільні вимоги, стереотипи в ЗМК);

· вплив суспільних стандартів на сприймання людиною власного тіла;

· особливості соціальної взаємодії людей з різним типом тілобудови;

· відмінності між людьми з різним типом тілобудови (а не стереотипні уявлення);

· особливості сприймання чоловічого і жіночого тіла.

Цікавою проблемою для соціальних психологів є питання ознак привабливого тіла та їх порівняння в різних культурах. Чималий вклад в дослідження цієї теми зробили соціобіологи. Вони вважають, що образ привабливості особи протилежної статі є спадковим. Відомо, що єдиних стандартів краси не існує – в різні часи різне вважалося привабливим. Крім того, канони краси культурно обумовлені. Та вплив ЗМК обумовив своєрідну стандартизацію еталонів зовнішності (японські дослідники говорять про „вестернізацію” [28]).

В численних дослідженнях здійснювалися спроби з’ясувати, які риси зовнішності сприймаються як красиві. Чоловіки захоплюються жіночими рисами, що асоціюються з юністю, здоров’ям (гладенька шкіра, симетричне тіло, довгі ноги), і, відповідно, гарним репродуктивним потенціалом (зовнішні ознаки наявності достатньої кількості жіночих статевих гормонів: пружні симетричні груди, об’єм талії складає 70 % об’єму стегон, плаский живіт). За даними Д. Басса [17], чоловіки, яких він вивчав у 37 культурах, віддають перевагу жіночим якостям, що свідчать про репродуктивну спроможність. Оскільки історично чоловіки мали більше суспільної влади, то вони вважали привабливими жінок, зовнішність яких не свідчила про бажання домінувати і мала незрілі риси (наприклад, великі очі, невеликий ніс, ніжний овал обличчя, повні губи, невелике підборіддя, делікатна щелепа, тендітність тощо).

Попри всі коливання у поглядах на ідеальне жіноче тіло, доволі сталим лишається образ „ніжної, мініатюрної, без волосся на тілі, з „слабкими м’язами” жіночої фігури, форми якої округлі й плавні, а шкіра м’яка і гладенька. Це тіло не має свідчити ні про силу, ні про міць, ні про самостійність, ні про мужність – тобто, про владні прагнення [4, с. 42].

Жінки, за