Ускладнює вихід з поля травми і тривала дія вищих за статусом механізмів неконструктивного психічного захисту, таких як витіснення і придушення – несвідоме чи свідоме уникнення міркувань про те, що трапилося, і про його можливі наслідки для життя. Їхнє включення також обумовлюється впливом „мотивації уникнення” на процеси відтворення травматичного досвіду, в результаті чого виникає негативна фіксація на травмі.

Центральною детермінантою уникнення є захист „Я” за допомогою психічного стискування. Завдяки дії цього феномена утворюється потужний захисний каркас, що не пропускає у свідомість особистості травматичні змісти. Зміни особистості, охопленої таким „захисним каркасом”, звуться анапсиозом. Повний синдром анапсиозу, описаний М. Магомед-Еміновим, містить у собі „дублікацію „Я”, дереалізацію, психічне заціпеніння, емоційну анестезію, агедонію (нездатність зазнавати почуття задоволення), асексуальність, ізоляцію, відчуження від навколишніх, зниження інтенсивності мотивації, втрату орієнтації на майбутнє, алекситимію і численні соціальні страхи” [9, с. 32]. Звичайно, глибина цих проявів залежить від ступеня психічного стискування особистості, від того, наскільки велика мотивація до уникнення.

Уникнення може бути повним, коли людина намагається взагалі забути про травматичний досвід, або частковим, коли відкидаються окремі фрагменти того, що трапилося. Людина може уникати думок, почуттів і вражень, пов’язаних із травмою, а також занять і ситуацій, що сприяють пожвавленню травматичного спогаду. Вона може „забувати” окремі моменти або й усю подію, може втратити колишні інтереси й захоплення, відгородитися від навколишніх і внаслідок наростаючого відчуження втратити здатність зазнавати будь-яких емоцій і почуттів, насамперед почуття любові, ніжності, жалю.

Це підтверджується й результатами нашого дослідження, метою якого було вивчити стратегії подолання психотравмуючих впливів в умовах травматизуючої професійної діяльності. У дослідженні взяли участь 32 особи: 12 професійних пожежних, 13 співробітників управління боротьби з організованою злочинністю УМВС, 7 лікарів реанімаційного відділення. Представники цих професій часто потрапляють у психотравмуючі обставини, пов’язані з невідомістю, бачать тяжкі фізичні травми, смерть і страждання інших людей. Їх власне життя також часто опиняється під загрозою. В екстремальних умовах вони повинні приймати відповідальні рішення, ціною яких часто стає власне або чуже життя.

Зрозуміло, що психологічне виживання в умовах травматизуючої професії неможливе без певної психічної діяльності з подолання фактора хронічної психічної травми. Як правило, результатом такої діяльності є значні психічні зміни особистості, що виконують адаптивну функцію, сприяють її фізичному і психологічному виживанню, зокрема змінам у сфері емоцій і почуттів людини. Тому ми зосередили увагу саме на цій сфері.

Для виявлення специфіки долаючого переживання використовували модифіковану методику діагностики рівня емоційного вигоряння В. Бойка [15], спрямовану на виявлення механізмів психологічного захисту у вигляді повного або часткового вимикання емоцій у відповідь на психотравмуючі впливи та їх наслідки у вигляді різних дисфункцій емоційної сфери, а також методику емпатичних тенденцій А. Мехрабіена [15], що дозволяє виявити здатність особистості до жалю, співпереживання.

Дослідження за методикою В. Бойка показало, що за кількістю і сформованістю симптомів у групі „лідирує” фаза „резистенції”. На другому місці – фаза „виснаження”. Фаза ж „напруги” за кількісними показниками виявилася несформованою, що загалом досить дивно, якщо брати до уваги специфіку перелічених професій. Як на нашу думку, це цілком пояснюється тим, що з нервово-психічною напругою, яка неминуче виникає в травмуючих професійних умовах, особистість може впоратися за рахунок „резистенції” з її провідним симптомом – „неадекватним вибірковим емоційним реагуванням”.

Середні показники проявів емоційного вигоряння в групі:

· у фазі „резистенції” (і в цілому синдромі) домінуючим і цілком сформованим є симптом неадекватного вибіркового емоційного реагування;

· у фазі „виснаження” найбільш виражено симптоми „емоційного дефіциту”, „емоційного відсторонення”, „емоційно-моральної дезорієнтації”; симптом психовегетативних порушень практично не виражений.

Найімовірніше, вибірковість емоційного реагування і часткове психічне „стискування” особистості за рахунок емоційного відсторонення та дефіциту емоцій досить надійно захищає особистість від психовегетативних розладів. Про це свідчать і середні показники емоційної чуйності (здатності особистості до співпереживання), що виявилися досить низькими: середній індекс емпатії в групі – 11,6 бала.

Результати дослідження вказують на досить своєрідну деформацію емоційної сфери, що, без сумніву, є не чим іншим, як результатом включення „мотивації самозбереження” в умовах хронічної професійної психічної травматизації. Однак наслідком професійно обумовленої захисної долаючої стратегії неминуче мала стати поява серйозних психологічних і психосоціальних проблем, що й підтвердилося в ході нашого подальшого дослідження та психологічного консультування його учасників.

Не ставлячи за мету опис і аналіз таких проблем у рамках цієї статті, зазначимо лише, що значні порушення психосоціального функціонування людей – високих професіоналів у складних галузях діяльності, – це досить жорстока платня за використання неадекватних стратегій подолання травми.

Отже, одним з головних завдань психолога, що має справу з наслідками психічної травми (як гострої, так і хронічної), ми вбачаємо в тому, щоб допомогти людині: а) усвідомити, що використовувані нею способи подолання травми неефективні; б) послабити неадаптивні процеси, що заважають відкрити доступ до ресурсів, які забезпечують адекватне психосоціальне функціонування; в) активізувати внутрішню активність особи, необхідну для розширення власного арсеналу способів конструктивного подолання травми.

Література:

Бассин Ф. В. „Значащие” переживания и проблема собственно-психологической закономерности // Вопросы психологии. - № 3. – 1972. – С. 101 – 113.

Бассин Ф. В. О силе „Я” и психологической защите // Вопросы философии. - № 2. – 1969, С. 118 – 125.

Василюк Ф. Е. Психология переживания. – М.: МГУ, 1984.

Ильина С. В. Эмоциональный опыт насилия и пограничная личностная организация при расстройствах