Реферат на тему:

Стиль „полезалежність – поленезалежність” у психологічному вимірі

Коґнітивна психологія як окрема галузь психологічної науки почала розвиватися порівняно недавно. Відтак і до сьогодні лишаються маловивченими не тільки взаємозв’язки різних факторів пізнавальних стилів, але й самі пізнавальні механізми. У пропонованій статті розглядається основний елемент формування індивідуального стилю людини – коґнітивний. Наводяться також дані про вплив параметрів коґнітивного стилю на формування міжособистісних відносин учасників соціально-психологічного тренінгу за тематикою „Особистісне зростання”. Учасниками його були учні старших класів загальноосвітньої школи.

Актуальність проблеми

Коґнітивні стилі – це, далебі, найменш досліджена проблема когнітивної психології. Теорія пізнавальних стилів ще недостатньо використовується як у загальноосвітніх закладах, так і у вищій школі. У зв’язку з цим актуалізується потреба розширювати застосування знань про пізнавальні процеси у тих сферах, де вони можуть забезпечити високу ефективність діяльності.

Мета роботи:

визначити провідні детермінанти особистості, що найбільш об’єктивно та інформативно характеризують коґнітивний стиль діяльності, забезпечуючи вдосконалення пізнавальних механізмів людини та поліпшення факторів спілкування в малій групі.

Основні позиції дослідження:

· проаналізувати сучасні визначення коґнітивного стилю діяльності особистості в контексті полезалежності – поленезалежності за матеріалами вітчизняних і зарубіжних психологічних розвідок; визначити системоутворюючий фактор коґнітивного стилю діяльності особистості;

· обґрунтувати основні параметри коґнітивного стилю;

· відібрати найадекватніші соціально-психологічні методики для дослідження коґнітивного стилю діяльності особистості;

· проаналізувати матеріали експерименту й визначити перспективи подальших досліджень.

Об’єкт дослідження:

старшокласники загальноосвітньої школи (60 осіб).

Предмет дослідження:

коґнітивний стиль та основні детермінанти, що забезпечують його формування під час навчання.

Методи дослідження:

· тест Готшальда [1];

· тест Струппа [1];

· форма соціальної активності – методика Q-SORT [2];

· методика дослідження основних властивостей темпераменту – опитувальник Айзенка [3];

· методика дослідження рівня соціального контролю (РСК) [3];

· методика дослідження міжособистісних відносин Лірі [4];

· анкета дослідження рівня згуртованості групи Сишора [2].

Було сформовано експериментальну і контрольну групи. До них увійшли учні одинадцятих класів загальноосвітньої школи – однакові за віковими та гендерними характеристиками. Учасники експериментальної групи виконували тренінгову програму на тему „Особистісне зростання” за методикою автора статті.

Тренінг проводився двічі на тиждень протягом двох місяців.

Робоча гіпотеза

Коґнітивний стиль діяльності особистості формується під впливом навчальної діяльності, соціального середовища, сім’ї та міжособистісного спілкування у школі та у сфері родинних відносин.

Однією з актуальних проблем психологічної науки є вивчення природи коґнітивних стилів, тобто властивих людині індивідуально-своєрідних засобів опрацювання інформації про своє оточення.

В літературі пропонується кілька визначень поняття коґнітивних стилів. Наприклад:

· коґнітивні стилі – це своєрідні засоби опрацювання інформації про оточення у вигляді індивідуальних розходжень у сприйнятті, аналізі, структуруванні, категоризації й оцінюванні того, що відбувається [1];

· коґнітивний стиль – це особливості пізнавальних процесів, що стійко проявляються в різних ситуаціях при вирішенні завдань і пов’язуються зі своєрідністю прийомів отримання, опрацювання та відтворення інформації, аналізом структурування відображуваної дійсності [5].

Індивідуальні розходження утворюють певні типові форми коґнітивного реагування щодо групи людей, які є схожими, але й у дечому відрізняються одна від одної. М. Уіткін розширив трактування полезалежності – поленезалежності, зробивши акцент на характер спрямованості суб’єкта: на зовнішні фактори (тенденція бути полезалежним) та на внутрішні (тенденція бути поленезалежним) [6]. Отже, поняття коґнітивного стилю використовується для позначення, з одного боку, індивідуальних розходжень у процесі опрацювання інформації, а з іншого – для позначення типів людей залежно від особливостей організації їх коґнітивної сфери. По суті, стильовий підхід – це перша в історії психології спроба аналізу особливостей побудови і функціонування індивідуального розуму. Інтелект і розумові здібності індивідуума досить відносні. Адже кожна людина, про яку можна сказати, що вона розумна, є розумною по-своєму. Проте знань про психічні механізми індивідуальної своєрідності складу розуму поки що дуже мало.

Загальновідома також гостра проблема нерозуміння і неприйняття людьми одне одного внаслідок „конфлікту стилів”. Справді, кожна особа мислить у межах того пізнавального стилю, що у неї склався, і вважає властиву їй форму розуміння того, що відбувається, єдино можливою і правильною.

Коґнітивний стиль – це одна з формальних індивідуальних особливостей високого, тобто особистісного рівня організації (аналогічно, наприклад, виміру екстра- інтроверсії). Ця форманта особистості стосується не значеннєвих чи рівневих особливостей, а відбиває саме спосіб, манеру, власне стиль організації психологічних явищ усередині системи „особистість”. Коґнітивний стиль досить стійкий, він стабілізується надбанням структури особистості [7].

Індивідуальний стиль – це патерн активності, що значною мірою „нейтралізує” перешкоди, спричинені індивідуальними особливостями. Тому в процесі формування того чи іншого (за операційним складом) стилю діяльності індивідуальні особливості втрачають свій зміст, що однозначно сприяє чи перешкоджає діяльності.

В основі формування певного індивідуального стилю діяльності повинні бути якісь досить формальні індивідуальні особливості. Це особливості системоутворюючого характеру особистості, тобто коґнітивні стилі. Коґнітивний стиль – це індивідуально-типовий набір (система) якостей щодо операційного складу процесів опрацювання інформації та діяльності. Він відносно незалежний від змісту й характеру самої діяльності. Коґнітивний стиль не обумовлює успіху, але визначає манеру діяльності, спосіб, „шлях дії до мети”. Тому він характеризує спосіб організації особистості з формально-типологічної позиції [8].

Важливим є розуміння стилю як компенсаційної риси, оскільки кожен стильовий тип має як позитивні сторони, так і певні негативи. Коґнітивний стиль є функціональною детермінантою особистості, що відбиває процесуальні особливості діяльності. Це – „стиль вивчення реальності” з певними характеристиками пізнавальної, емоційної, вольової, мотиваційної сфери, міжособистісних відносин у колективі.

Коґнітивні стилі належать до формальних динамічних утворень психіки, не пов’язаних зі змістовою її стороною. При цьому на перший план висуваються інструментальні характеристики.

Отже, коґнітивний стиль –