Реферат на тему:
Симетричність функцій членів подружжя
У статті розглядаються проблеми гендерної культури в сучасному українському суспільстві. Особлива увага звертається на феномен подвійних стандартів стосовно жінок.
На нинішньому етапі трансформаційних процесів в Україні актуальним питанням стало переосмислення ролей жінки й чоловіка в суспільстві, а точніше – створення елгалітарних принципів рівності. Елгалітарна концепція виходить з того, що жінка й чоловік – рівні як особистості, і тому повинні мати в суспільстві однакові можливості для свого розвитку, самореалізації [2, с. 12 – 13]. Цей принцип належить розуміти зовсім не як нівелювання різниці між жінкою та чоловіком, а навпаки – зважаючи на природну роль жінки, вибудовувати такі соціальні умови, щоби всі громадяни, незалежно від статі, мали однакові можливості гранично повно виявити свої таланти, реалізувати новаторські ідеї [2, с. 13].
Проблеми гендеру досліджувалися в працях таких зарубіжних і вітчизняних вчених, як Дж. Маккі, А. Шерис, Д. Хартлі, Т. Виноградова, Л. Шнейдер, М. Пірен, В. Семенов, Н. Лавриненко, О. Бондарчук. На підставі аналізу цих та інших джерел можна назвати окремі ще малодосліджені, а то й зовсім недосліджені напрямки, які окреслюються у зв’язку зі зміною гендерного стереотипу жінки й чоловіка в сучасних умовах. Така спроба здійснюється у цій статті.
Насамперед уточнимо, який зміст вкладається в термін „гендер”. Оскільки сукупність морфологічних і біологічних характеристик визначаємо терміном „стать”, то, відповідно, соціально детерміновані уявлення про чоловіка й жінку – терміном „гендер” [2, с. 3]. Ці уявлення дуже впливають на розвиток хлопчиків і дівчаток, на їх соціалізацію. Тобто, гендерна різниця суттєво позначається на суспільному стані й статусі, нормах поведінки чоловіків і жінок, формуванні якостей, які мають бути притаманними представникам різних статей [8, с. 414].
Категорія гендера не постійна, оскільки прямо залежить від історичних та культурних норм, які у різний час домінують в суспільстві [2, с. 10]. Прикладом може слугувати становище жінки. Жінка була вилучена з активного суспільного життя доти, доки соціальні умови обмежувалися тісними гендерними рамками, коло зацікавленостей індивіда було вузьким. В останній період істотно змінилися погляди на можливості жінки, її професійну підготовку, освітній рівень та інноваційні здібності. В усіх розвинених країнах жінки активно задіяні у сфері найманої праці (30 – 50 %), тоді як в країнах з невисоким рівнем індустріалізації їх зайнятість сягає лише 20 – 30 %.
За прогнозами ООН, зайнятість жінок зростатиме, причому вищими темпами, ніж зайнятість чоловіків. У Європі в цілому на 2001 рік частка працюючих жінок репродуктивного віку збільшилась до 60 %. На думку зарубіжних дослідників, освічене жіноцтво (а саме жінки складають зараз половину випускників вищих навчальних закладів) може зробити для постіндустрійної економіки 1985 – 2010 років те, що зробили селяни для фабричного буму в 1950 – 1973 роках [5, с. 53].
Культурна антропологія переконливо довела: те, що в якомусь суспільстві сприймається як жіночність, в іншому може вважатися ознакою чоловіків. З цього погляду деякі характеристики жінок, наприклад емоційність, схильність до самопожертви, орієнтованість лише на сім’ю і дітей, поставали не як природні якості, а як характеристики, сформовані певним типом суспільства. Отже з’ясувалося, що поняття „жіночність” та „мужність” зумовлені і біологічними особливостями, і культурою, а тому не скрізь і не завжди сприймаються однаково. Це притаманно, зокрема, й поліетнічній Україні [2, с. 11].
В контексті вивчення гендерної різниці бажано здійснити певний аналіз „гендерної культури” як суспільного феномена, що формується, вбираючи в себе все найкраще, визнане суспільством, стосовно поведінки жінки й чоловіка та формування принципів і норм їх взаємин у сім’ї, місця кожного з них у реалізації суспільних потреб [2, с. 13].
Гендерна культура – це сукупність суспільних цінностей, які склалися в тому чи іншому суспільстві, відшліфовувалися в перебігу його історії, і їй повинен підлягати кожен індивід, дотримуючись норм і щодо чоловіка, і щодо жінки [2, с. 13]. Гендерна культура пов’язана із статевою специфікою людей та їхньою життєтворчістю. У її фундаменті – міжстатевий поділ праці, що надає їй характеру біполярності [2, с. 15]. Цей феномен впливає як на професійну культуру, так і на інші аспекти життя соціуму, зокрема й сім’ю.
У вітчизняній психології серед проблем, що стосуються визначення ролей жінки й чоловіка, значне місце посідають дослідження материнського інстинкту та девіантної поведінки матері як порушення природної функції жінки. Такі розвідки виконували В. Брутман, М. Панкратова, А. Варга, С. Єніколопова, І. Хамітова, М. Колпакова та інші [4, с. 95]. Об’єктивна ж тенденція в умовах і способі життя жінки за останні десятиліття істотно змінилася. Жінка стає членом ще однієї, крім сім’ї, соціальної спільноти – виробничого колективу. Це породжує низку нових соціальних та моральних проблем.
1. Жінки прагнуть гармонійно поєднувати сімейні та професійні обов’язки. Але оскільки сімейно-побутові функції залишаються переважно за нею, то нерідко виникає конфлікт між професійною роботою і сімейним клопотом. Це стає причиною „подвійної” завантаженості жінки, погіршення її фізичного і психічного здоров’я, незгармонізованого способу життя. Крайніми варіантами вирішення цього конфлікту є або звільнення з роботи, або зменшення домашнього навантаження [8, с. 416].
Однією з причин „подвійного” навантаження є те, що процес залучення жінок до професійної діяльності відбувався надзвичайно швидко, а норми культури щодо зменшення навантаження домашньою працею, перерозподілу обов’язків між усіма членами родини змінювалися вкрай повільно [5, с. 54]. Технічний прогрес полегшує працю жінки
