Як показали результати, велика кількість працівників виправних колоній потерпає від проявів синдрому вигоряння незалежно від стажу роботи та рівня професійної підготовки. Майже у 60 % учасників випробування виявлено синдром емоційного вигоряння (за сформованістю фаз у цілісній картині), причому сформованими були фази „резистенція” і „виснаження”. В усій вибірці домінуючим виявився симптом „редукція професійних обов’язків”.

З’ясувалося, що для більшості працівників (87 %) синдром вигоряння в його найбільш вираженій стадії – „виснаження” характеризується „особливим” ставленням до роботи, яке ми назвали „ідентифікацією з роботою”. Під цим поняттям розуміємо приписування суб’єктом вимог, пропонованих йому як „професіоналові”, собі як суб’єктові; високе особистісне поцінування результатів професійної діяльності; розуміння суб’єктом своєї роботи як головної життєвої цінності.

Саме поняття „ідентифікація” у психології не має негативного відтінку. Це природний і необхідний процес особистісного і професійного самовизначення, що дає позитивний ефект у розвитку людини. Суб’єктивне значення роботи не призводить прямо і безпосередньо до вигоряння. Прагнення до якісно виконаної роботи, більшої поінформованості у професійній галузі не можна розглядати як негативний момент поведінки фахівця. Інша справа, коли значний емоційний і енергетичний вклад у роботу залишається без „відповіді”, без належної компенсації. Причину негативних наслідків варто шукати не у несприятливому поєднанні високої професійної активності індивіда з браком відповідної емоційної підтримки, а в тому, що він не має зворотного зв’язку з боку інших учасників професійної системи та не може бачити кінцевого позитивного результату своєї діяльності.

Саме за таких умов професійні ситуації стають найбільш напруженими і „вибухонебезпечними”, вимагають значної мобілізації психічних сил. При такому ставленні до роботи будь-яка, навіть незначна невдача сприймається як особистісна, а зауваження з боку керівництва – як претензії до самого себе. Пізніше розвинута сильна залежність від роботи може призводити до повного розпачу й екзистенціальної порожнечі.

На першому етапі розвитку синдрому вигоряння професійна діяльність стає головною цінністю та змістом усього життя. У випадку невідповідності між власним внеском та отриманою чи очікуваною винагородою з’являються перші симптоми вигоряння. Відбувається знеособлювання відносин між учасниками цього процесу, що придушує прояв гуманних форм поведінки між людьми та створює загрозу особистісному розвитку працівників виправних колоній.

Ґрунтуючись на даних співбесід з особовим складом, ми визначили, що великого значення набуває особистісна готовність співробітників до діяльності в умовах місць позбавлення волі. Іноді термін „готовність” вживається як синонім терміна „придатність”. Треба зауважити, що готовність – більш інтегральне утворення, ніж „придатність”, оскільки відбиває цілісний стан особистості, що включає в себе не тільки наявність здібностей і якостей, необхідних у майбутній діяльності, але й ставлення до неї, що виражається у потребах, бажаннях, мотивах.

Поняття готовності співвідноситься також з поняттям професійної компетентності. Компетентність – це певний психологічний чинник, до якого входять вичерпні знання предмета й об’єкта діяльності; уміння розібратися у будь-якому нестандартному питанні, що стосується сфери професійних інтересів; уміння та здатність пояснити будь-які явища, пов’язані з діяльністю; спроможність точно оцінювати якість роботи та її наслідки.

На нашу думку, компетентність є скоріш потенційною здатністю здійснювати будь-яку діяльність, тоді як готовність показує співвідношення потенційного й актуального, можливості та дії, цілі та результату, особистості та діяльності.

Під особистісною готовністю розуміємо сукупність якостей особистості, що є елементом структури професійної готовності, а також ефективність професійної діяльності. Особистісна готовність допомагає правильно використовувати знання, досвід, перебудовуватися (перенацілюватися) у різних професійних ситуаціях. Вона є вирішальною умовою швидкої адаптації до умов праці, подальшого професійного самовдосконалення.

На думку І. Шаталова, ефективність діяльності професіонала забезпечує певне поєднання якостей особистості: активне ставленням до діяльності, а також наявність характерологічних рис, що відображають її специфіку [11].

Так, виходячи з даних опитування працівників колоній і слідчих ізоляторів, ми визначили, що ефективнішми є працівники, які мають, з одного боку, високий рівень стресостійкості, а з іншого – захоплюються ще й іншою діяльністю (спорт, творчість, навчання тощо). Ми впевнені, що творча діяльність виконує роль механізму компенсації негативних переживань, які з’являються в процесі роботи з засудженими, та сприяє конструктивній поведінці в умовах напруги.

Окрім того, у працівників, у яких не виявлено ознак синдрому вигоряння, були вже сформовані coping-якості, виділені Є. Нартовою-Бочавер: позитивне ставлення до ризику і труднощів, відповідальність, оптимізм, висока самооцінка, ініціативність [4].

Отже, ми визначили ряд особистісних (стресостійкість, coping-якості) і поведінкових (наявність альтернативної діяльності) особливостей, що дозволяють суб’єктові адекватно протистояти ознакам синдрому вигоряння.

Література:

1. Деркач А. А., Секач М. Ф., Михайлов Г. С. Акмеологические основы саморегуляции психической устойчивости руководителя – М.: МПА, 1999. – 366 с.

2. Климов Е.А. Психология профессионала – М., 1996. – 399 с.

3. Маслач К. Профессиональное выгорание: как люди справляются. // Практикум по социальной психологии – СПб: „Питер”, 2001, 234 с.

4. Нартова – Бочавер С. К. „Сoping behavior” в системе понятий психологии личности // Психологический журнал. – М., 1997. – № 5. – том 18 – C. 160.

5. Орел В. Е. Феномен выгорания в зарубежной психологии // Психологический журнал – М., 2001. – №1. – C. 158.

6. Осницкий А. В. Методологические аспекты синергетики в психокоррекционной деятельности. „Методология гуманитарного знания в перспективе XXI века” // Материалы международной научной конференции. Серия „Symposium”. – СПб.,