5) Кожна система існує в просторі і часі, і пізнання, згідно з принципом системного підходу, здійснюють спочатку в статиці, тобто аналіз її структури, а потім – у динаміці (аналіз процесів). Що стосується статики, то для соціальних систем характерною є ієрархічна структура. У динаміці системи, в тому числі й соціальні, характеризуються стаціонарними і нестаціонарними процесами. Останні бувають прогресуючими (що развиваються) і регресуючими (що занепадають). Показником перших є зменшення, а других – збільшення показника ентропії.

З визначення й аналізу ознак системи випливають послідовність і етапи системного дослідження. Системний підхід до аналізу конкретної системи передбачає такі етапи: 1) вичленення її як цілісності; 2) аналіз фіксованої проміжної системи в ієрархічній структурі з позиції складнішої системи (макропідхід) і з позиції її внутрішніх підсистем (мікропідхід); 3) аналіз гомеостатичної і гетеростатичної підсистем; 4) аналіз спочатку її структури (статики), а потім дії її в часі (динаміки) тощо.

Соціальний суб’єкт як фактор антиентропійного процесу

Звернемо увагу на те, що людина, соціум існують у потоці ідеальної (інформаційної) і матеріальної субстанції, що постійно змінюється і здатна локально структуруватись і деструктуруватись, набувати більш і менш упорядкованих, організованих форм. Роль людини і соціуму – протистояти своєю діяльністю руйнівним процесам, локально впорядковуючи і структуруючи ці ідеальні (духовні) і матеріальні субстанції. В цьому полягає призначення людства. Справді, об’єктивна реальність – соціальне і фізичне середовище – структурована і являє собою систему цінностей – матеріальних та інформаційно-ідеальних утворень, в яких людина має потребу.

У ціннісному середовищі відбуваються два протилежні процеси – ентропійний, руйнівний і антиентропійний, творчий, притім перший відбувається спонтанно, а другий вимагає докладання зусиль суб’єктів (хоча руйнація теж може мати організований характер у формі воєн, диверсій, терору). Соціальним суб’єктам, зокрема – людині, належить активна роль у подоланні ентропійних процесів, тобто, в упорядкуванні, структуруванні середовища шляхом творення продуктів праці – цінностей. У системі „соціальний суб’єкт – соціальне і техногенно-природне середовище” у першій її складовій („соціальний суб’єкт”) закладено механізм, антиентропійна дія якого спрямована на відтворення і творення штучного ціннісного середовища. І в цьому полягає сенс життя людини, сенс діяльності створених людиною інших соціальних суб’єктів. З цієї загальної картини протидії творчих і руйнівних тенденцій ціннісних перетворень, що суть розвиток культури, цивілізації, випливає призначення кожного соціального суб’єкта й особистості зокрема: посісти своє місце в структурі соціуму і визначити роль у механізмах творення матеріальних і духовних цінностей.

Особистість як ізоморфна система в ієрархії соціальних суб’єктів

Особистість є конкретизацією більш загального поняття – соціального суб’єкта. В утворенні „особистість « соціальне середовище”, як частковому випадку утворення „соціальний суб’єкт « штучно-природне і соціальне середовище”, спряження складових його підсистем здійснюється за допомогою соціогенних характеристик, виокремлених як інваріантних.

У загальному випадку структура і комплекс характеристик соціальних суб’єктів будь-якого рівня в соціально-правовій ієрархії суспільства відтворені у відповідних статутах або інших правових документах. Загальною ознакою таких суб’єктів є наявність інтересу, потреби у вигляді мети діяльності і правових норм, що її регламентують. Наприклад, метою фірми є одержання прибутку при дотриманні норм законодавства про комерційну діяльність. Перша з цих характеристик є детермінуючою, а друга – регулюючою. Адаптуючи ці параметри до людини й особистості як її соціогенної підсистеми, дійдемо висновку, що детермінуючим діяльність параметром є потреби-цілі, а регулюючим – соціальні настанови (норми, звичаї, регламенти). Виокремлені інваріантні параметри соціальних суб’єктів, зокрема, особистості, зумовили назву парадигми теорії особистості як регулятивно-детерміністської.

Окрім того, людина, особистість характеризуються комплексом неінваріантних, або специфічних, властивостей, таких, як риси характеру, гендерні особливості, індивідуальна компетентність тощо – тобто, не притаманних іншим соціальним суб’єктам (організаціям). Серед інших вони наводились у схемі „Параметри людини” в одній з попередніх публікацій [9], яку ми тут відтворюємо (схема 1).

Схема 1

Параметри людини (її психологічної системи) 

Крім того, у процесі задоволення потреб у стосунках даного суб’єкта з іншими суб’єктами останні є його партнерами або конкурентами, внаслідок чого у нього виникає необхідність в узгодженні з ними своїх дій; тобто, в їх мотивації. Саме за допомогою механізму задоволення потреб суб’єкти здійснюють антиентропійну діяльність, створюючи штучне ціннісне середовище.

Особистість у статиці

Згідно з системним підходом, особистість вивчається в статиці і динаміці. Структура особистості в статиці являє собою мотиваційну сферу свідомості із набутих соціогенних параметрів, насамперед – інваріантних соціогенних потреб і соціальних настанов. Особистість в динаміці являє собою комплекс біо-, психо- і соціогенних потреб, пов’язаних за допомогою різних мотивів у більш-менш довгострокові програми життєдіяльності щодо споживання і творення матеріальних і духовних цінностей, а також задоволення безлічі ситуаційних потреб.

Об’єктом дослідження особистості є мотиваційна сфера свідомості, що включає пам’ять і операційну систему, у якій програмуються детермінуючі і регулюючі функції особистості. Предмет дослідження особистості – механізм детермінації і регуляції діяльності щодо задоволення матеріальних і духовних потреб.

Виходячи з того, що будь-яка система включена в ієрархію систем більш високого порядку і сама включає системи нижчого порядку, методологію пізнання цієї системи з позиції зовнішньої надсистеми, складовою якої вона є, будемо називати макропідходом, а з позиції внутрішніх складових її підсистем – мікропідходом. Пізнання явищ за допомогою макропідходу є описовим, а за допомогою мікропідходу – пояснювальним.