а) Макропідхід.

У системі „людина « ціннісне соціальне і техногенно-природне середовище” та її соціогенній підсистемі „особистість « ціннісне соціальне середовище” їх складові об’єднані в цілісність за допомогою спряження. З матеріальними і духовними цінностями середовища спряжені відповідні характеристики людини як біо-соціальної істоти. Комплекс притаманних особистості (як соціогенної підсистеми системи людина) властивостей включає соціогенні властивості: соціогенні потреби, соціальні настанови, риси характеру, компетентність (знання) тощо. Набуті за допомогою механізму соціалізації, ці властивості, згармонізовані з комплексом природжених властивостей – типів темпераменту з диференціацією за типами психіки, здібностей, біо- і психогенних потреб тощо (див. схему 1), – забезпечують гармонійне включення людини і її соціогенної складової „особистість” у відповідну систему цінностей соціального і техногенно-природного середовища.

Ціннісне середовище. Воно є спряженою складовою системи „особистість « ціннісне середовище”. Основним поняттям, що його характеризує, є матеріальна й ідеальна (інформаційна у формі ідеї, норми, концепції) цінності – об’єкти задоволення або реалізації біо-, психо- і соціогенних потреб. Цінності класифіковані і стратифіковані відповідно до структури суспільства і відображені у мотиваційній сфері свідомості особистості (схема 2).

Класотворювальною основою класифікації цінностей є різновиди соціогенних та інших потреб, що реалізуються суб’єктами у сформованих для цього соціальних інституціях. Трудова, суспільно-політична, освітньо-виховна, культурно-творча, сімейно-побутова, духовно-релігійна діяльність людини регулюються відповідними соціальними інституціями у сферах економіки, політики, педагогіки, культури, родини, релігії.

Інформаційно-ідеальні цінності, переважно – у формі законів, інструкцій, ухвал, рішень, наказів тощо, стратифіковані в ієрархічних структурах соціальних інституцій за шкалами статусів.

Потреба. За регулятивно-детерміністською парадигмою теорії особистості, рушійною силою діяльності людини як біо-психо-соціальної істоти є біо-, психо- або соціогенна потреба. В найзагальнішій класифікації розрізняють потреби двох видів: самозбереження і збереження роду (див. схему 2). Без порушення загальності, сюди можна, поряд з біо- і психогенними, включити й соціогенні потреби [8]. Перший клас потреб включає адаптивно-перетворювальні потреби, що забезпечують самозбереження людини в біо-соціальному середовищі. А процес задоволення біогенних і заспокоєння психо- і соціогенних потреб цього класу, що означає гармонійне включення людини в систему матеріальних і духовних цінностей, проявляється подвійно: як адаптація шляхом підлаштування своїх потреб до цінностей середовища і навпаки – як перетворення середовища шляхом підлаштування її ціннностей під свої потреби. Останній спосіб реалізації творювальних потреб, що полягає у творенні штучного природно-техногенного і соціального ціннісного середовища, тобто в розвитку культури й цивілізації, стає переважаючим.

У подальшій класифікації адаптивно-перетворювальні потреби поділяються на біогенні, психогенні і соціогенні (див. схему 2). Причому біо- і психогенні потреби мають генетичну спадкоємну природу і характерні для гомеостатичних систем, а соціогенні потреби мають природу соціального наслідування і характерні для гетеростатичних систем. Останні на відміну від перших не регламентовані нормами і можуть розвиватися безмежно, наприклад, соціогенні потреби в творенні продуктів творчості. В останньому випадку йдеться не про зовнішню, а про внутрішню цінність задоволення, чи адекватніше – заспокоєння соціогенної потреби.

У свою чергу, соціогенні потреби класифікуються за соціальними інституціями. Механізм прояву і задоволення всієї системи потреб орієнтує особистість на досягнення низки життєво стратегічних цілей: одержання професії, просування по роботі, присвячення себе громадсько-політичній діяльності, розкриття здібностей у творчій діяльності у сферах науки, техніки і мистецтва, націленість на створення родини і виховання дітей тощо (див. схему 2).

Схема 2

Система «ОСОБИСТІСТЬ — ЦІННІСНЕ СЕРЕДОВИЩЕ»

Людина реалізує кожну значущу соціогенну потребу-ціль як домінантну в різній послідовності в трудовому колективі, громадській організації, навчальній групі, аматорській студії, в родині відповідно до бюджету часу [8]. Задоволення їх є сенсом життя, а критерій їх задоволення сприймається як самоактуалізація, самореалізація особистості. Зауважимо, що черговість задоволення біо-, психо- і соціогенних потреб, а також останніх у різних соціальних інституціях зумовлена механізмом мотивованих проявів домінантних потреб О. Ухтомського.

Соціальна настанова. Згідно з регулятивно-детерміністською парадигмою теорії особистості, регулююча функція діяльності людини як біо-психо-соціальної істоти здійснюється за допомогою системи соціальних (морально-правових) настанов. Людина задовольняє свої потреби-цілі у полі реалізації подібних потреб-цілей інших суб’єктів і зобов’язана регулювати з ними свої стосунки. Фактично потреби-цілі певної особи вплетені в дерева цілей соціальних суб’єктів – організацій різних рівнів. Для реалізації потреб особистість керується відповідною системою соціальних цінностей-регламентів у формі правових, моральних норм різних рівнів – від загальнолюдських і до норм на рівні формальних і неформальних груп. Інтеріоризовані особистістю зовнішні соціальні настанови визначають інтеріоризовані внутрішні соціальні настанови, які суть особисті переконання і які, завдяки їх усталеності, можна вважати параметрами особистості. В процесі задоволення своїх потреб людина взаємодіє з іншими індивідами з подібними потребами-цілями часто в конкурентній боротьбі, керуючись соціальними настановами, що гарантує її від утисків з боку інших суб’єктів і утримує її саму від можливих зловживань стосовно них.

Відзначимо, що значуща соціальна настанова є латентним утворенням у сфері свідомості особистості і виявляється як прихильне або неприхильне ставлення до певної цінності (в тому числі до людей, до себе і до об’єктів оточення) у формі вербальних і діяльних актів поведінки (атитюдів) при виникненні домінантної потреби і наявності відповідної матеріальної чи духовної цінності для її задоволення.

Таким чином, у структурі сфери свідомості особистості комплекс потреб є спряженим з комплексом матеріальних та інформаційно-ідеальних цінностей-благ, а комплекс соціальних настанов – з комплексом цінностей-регламентів (верхня і нижня „шини” на схемі 2). Реалізація цілеспрямованої діяльності щодо засвоєння цінностей-благ відбувається за умови відповідності соціальних настанов особистості цінностям-регламентам суспільства на рівні, зокрема, ідеології.

Мотив. Людина прагне до досягнення ближчих і віддалених цілей щодо задоволення певних