Риса характеру. Більшість науковців дотримується думки, що риса характеру – це набута людиною соціальна властивість з природженим фізіологічним підґрунтям у формі різних типів нервових систем [10, с. 243; 11, с. 198 та ін.]. Природно, що одна і та сама риса по-різному буде виражена у людей з різним типом нервової системи – наприклад, відповідальність, ніжність, допитливість, наполегливість, рішучість у людей нестриманого і спокійного типів.

Риси характеру базуються на морально-етичних принципах в широкому їх тлумаченні щодо себе, людей та речей, і це вказує на спорідненість їх із смисловими соціальними настановами. Але чи можна назвати інтеріоризовані ґенералізовані соціальні настанови рисами характеру? Для визначення сутності рис характеру мають бути виконані необхідні і достатні умови. Справді, в основі риси характеру міститься певна морально-етична норма, і це є необхідною умовою її визначення. Але для повного визначення риси характеру цієї умови недостатньо.

Інтеріоризуючи ту чи іншу моральну норму, людина приміряє її до значущості власних мотивів для забезпечення ефективної реалізації своїх потреб. Узгоджуючи норми морального кодексу з мотивами задоволення своїх потреб, особистість суб’єктивно пристосовує їх до свого розуміння, в результаті чого домінуючий мотив видозмінює певну моральну (соціальну) настанову, започатковуючи рису характеру. В результаті ґенералізації подібних за значущістю мотивів задоволення потреб в ситуаціях з певним морально-етичним підґрунтям викристалізовується і закріплюється в психіці людини відповідна риса характеру. З врахуванням того, що соціальні настанови людини регулюють ставлення до себе, до людей і речей, розрізняють блоки моральних, вольових, емоційних та інтелектуальних рис характеру. Люди відрізняються полярністю й інтенсивністю рис характеру (найдобріший, добріший, добрий, злий, зліший, найзліший).

Отже, суб’єктивне заломлення смислових соціальних настанов (моральних норм) людиною в позитивну чи негативну сторону в результаті ґенералізації мотивів задоволення своїх потреб становить сутність рис характеру.

Зароджуються риси характеру з первинних спонук задоволення потреб у ранньому дитинстві. „Кожен дійовий мотив поведінки, який набуває стійкості, – це в потенції майбутня риса характеру в її ґенезі... – писав Л. Рубінштейн. – Шлях до формування характеру лежить тому через формування належних мотивів поведінки і організацію спрямованих на їх закріплення вчинків” [10, с. 622]. Риси характеру, як і інші соціогенні властивості, є латентними утвореннями системи вищих психічних функцій людини і проявляються у вербальних і діяльних формах поведінки.

Компетентність. Набуте знання кожною особою необхідне для ефективної житєдіяльності людини для задоволення її потреб. Таке знання внаслідок його усталеності і є компетентністю людини, особистості в певній сфері діяльності і розглядається як її параметр. Компетентність специфічна для кожної соціальної інституції і відрізняється глибиною знань відповідно до статусу особи. Саме компетентність особи забезпечує гармонійність стосунків членів контактних груп – в сім’ї, в бригаді, в студії тощо. В основі соціогенних параметрів людини, хай то буде соціогенна потреба, соціальна настанова тощо, містяться знання. Значна частина життя людини відводиться на одержання освіти, підвищення кваліфікації, майстерності тощо. Без найвищого показника компетентності в певній галузі особистість не може самореалізуватись ні індивідуально, ні колективно.

б) Мікропідхід.

Як відомо, спадкоємні механізми визначають нейронну основу органу мислення – мозку – без передачі мови і смислового наповнення, а механізми соціального наслідування фіксують саме в мові смисл засвоюваних концептуальних цінностей шляхом утворення інформаційних асоціацій. У певних нейронних зонах мозку створюються власні ціннісні моделі життєдіяльності людини, що, на її думку, оптимізують певні аспекти життєдіяльності (у цьому полягає механізм творчого процесу). Розбіжність ідеального і реального образів цих моделей життєдіяльності виявляється у людини як соціогенна потреба в їх збігові. Розбіжність між створеною парою власних (чи власної і чужої) суб’єктивними образами моделей призводить до виникнення в психіці людини так званого когнітивного дисонансу, який детермінує її діяльність, спрямовану на усунення цієї розбіжності психічного дискомфорту, що, у випадку збігу вказаних моделей, сприймається як задоволення власної соціогенної потреби. Якщо така цінність-модель у розумінні особистості має високу суспільну значущість, то досягнення мети щодо її реалізації і впровадження в життєве і соціальне середовище набуває для неї стратегічного характеру, проявляється як соціогенна потреба в досягненні задуму з наступною самоактуалізацією і стає для неї сенсом життя.

Особистість у динаміці

Згідно з системним підходом, основні детермінуючі і регулюючі параметри, компетентність та інші ув’язуються особистістю за допомогою мотивів у цільові більш-менш тривалі програми або проявляються в комплексі ситуаційно, і подальший процес реалізації потреб розглядається в часі, тобто в динаміці.

Соціалізація індивіда полягає у виробленні власних програм життєдіяльності як індивідуальних, так і в складі програм соціальних суб’єктів, та в узгодженні їх з подібними програмами партнерів і конкурентів. Звичайно період первинної соціалізації дитини відбувається в колі родини зусиллями батьків. З віком життєвий шлях кожного індивіда розгалужується за соціальними інституціями, яким відповідають окремі програми життєдіяльності в трудовому колективі, в партійному осередку, в освітньому закладі, в аматорському гуртку, у сімейному колі. Така комплексна програма розглядається як тенденція до прогнозування майбутнього, визначення сенсу життя.