Реферат на тему:

Ситуаційні детермінанти поведінки людей у контексті урбаністичного середовища

Здавна відомо, що оточуюче середовище впливає на почуття і поведінку людей. Вважається, наприклад, що погана погода погіршує настрій, а сильна спека посилює агресію. У всіх цих випадках йдеться про фізичне середовище. Воно хоч і має певне значення для людей, але аж ніяк не може конкурувати із соціальним оточенням, сила впливу якого набагато потужніша. Для прикладу, якщо ви перебуваєте у приємній компанії однодумців, то навряд чи помітите, що на вулиці дощ. І навпаки, якщо навіть світить сонце, але вас образили, то чи буде вам весело?

Особливого значення соціальне оточення набуває в контексті урбаністичного середовища. Для великих міст доволі буденною є картина, коли натовп просто „несе” людину до входу в метро чи „виносить” з дверей великого магазину. Всі кудись поспішають, здається, нікому ні до кого немає діла. Однак це тільки звичайна реакція людини, яка щойно приїхала до міста. Коли ж постає питання, а чому людей притягує велике місто, то з’ясовується, що перша реакція на нього далеко не повністю відтворює всі принади міського життя. Очевидним є те, що великі міста притягують людей багатством подій, можливостями вибору, розмаїттям зустрічей, розваг, більшою можливістю для комунікації. Однак велике місто має і негативні сторони. Урбаністичне середовище породжує постійні перевантаження, які зазвичай деформують повсякденне життя на кількох рівнях, зачіпаючи виконання ролей, еволюцію соціальних норм, когнітивне функціонування і використання технічних засобів.

Мета повідомлення:

з позицій соціальної психології проаналізувати ситуаційні детермінанти поведінки людей у контексті урбаністичного середовища.

Ситуаційні детермінанти поведінки людей виявляються при вивченні соціального оточення, зокрема – урбаністичного. Американський психолог С. Мілграм, вивчаючи досвід міського життя, висунув (1970 року) гіпотезу урбаністичного перевантаження, сутність якої полягає в тому, що жителі великих міст постійно потрапляють під тиск посиленої стимуляції і тому схильні замикатися в собі, аби уникнути перевантажень. Аналізуючи міське життя з точки зору соціальної психології, дослідник припускає, що поведінка жителів великих міст, котрі страждають від масового скупчення людей і перенаселення, відтворює різні процеси адаптації до „перевантажень”, зіткнень та інших стимулів, які є частиною повсякденного життя у великому місті [5].

Жителі мегаполісів постійно вступають у контакти з великою кількістю людей, що змушує їх заощаджувати психічну енергію і знайомитися із значно меншою частиною цих людей (у порівнянні із сільськими жителями). Більше того, вони підтримують поверхові стосунки навіть з цими знайомими. До цих характеристик можна додати анонімність і тимчасовий характер міських соціальних відносин. Дослідники зазначають, що чим більша кількість і частота людських контактів, тим менше часу, уваги й емоцій людина може приділити кожному із них [1; 4; 6]. Звідси – пересичення контактами і байдуже ставлення міських жителів одне до одного.

У процесі порівняльного вивчення вірогідності того, що люди будуть допомагати в сільській місцевості і в умовах великого міста, доведено, що на селі люди допомагають одне одному частіше. Жителі маленьких містечок і сіл частіше допомагають у різних ситуаціях, включаючи й допомогу незнайомій особі, з якою стався нещасний випадок, допомогу дитині, що загубилася, участь в опитуванні тощо. Існує гіпотеза, згідно з якою люди, котрі виросли в сільській місцевості, набувають більше альтруїстичних рис особистості у порівнянні із середовищем великого міста – воно не сприяє розвиткові таких рис. Згідно з цією точкою зору, людина з більшою вірогідністю отримає допомогу від будь-кого, хто виріс у маленькому містечку, навіть якщо ця людина перебуває у великому місті. Тут припускається, що головне – цінності, засвоєні в дитинстві жителями малих містечок і сіл, а не безпосереднє оточення.

Однак американські вчені вважають, що жителі великих міст менше допомагають іншим, ніж жителі містечок і сіл не тому, що сповідують інші цінності, а тому, що стрес, пов’язаний із життям в урбаністичному середовищі, примушує їх замикатися в собі. Тобто, в теорії урбаністичного перевантаження існує більше підтверджень, ніж у ідеї про те, що життя у великих містах робить людей менш альтруїстичними від природи. З цього випливає, що коли виникає ситуація, яка надає можливість допомогти іншому, першочергове значення має те, де це відбувається: в сільській місцевості чи у великому місті, а не те, які саме люди випадково опинилися на місці події. Більше того, дослідники виявили, що щільність населення (кількість людей на квадратний кілометр) сильніше відбивається на готовності людей допомагати, аніж розмір міста [1, c. 379]. Отож, чим компактніше проживають люди, тим менше вони схильні допомагати. Цей висновок вписується в гіпотезу урбаністичного перевантаження: на маленькій території, де поруч живе значна кількість людей, на кожного з них має припадати більше стимулюючих впливів, аніж там, де така ж кількість людей розміщена на більшій території.

Ідея синтезу „особи” і „середовища” знайшла, зокрема, своє відбиття, перш за все, у поняттях „значущої ситуації” В. Мясищева, „особистісного смислу” О. Леонтьєва.

Б. Ломов активно відгукнувся на інтенсифікацію у 1980-х роках вивчення західною психологією соціальних ситуацій. Вчений вважав вироблення способів і засобів опису ситуацій одним із найважливіших завдань психології. Хоча у вітчизняній психології продовжує використовуватися традиційне визначення ситуації через зовнішні стосовно суб’єкта умови, водночас немало дослідників наголошують на новому розумінні відносин „людини” і „середовища”, яке нині лежить у площині інтеграційного особистісно-ситуаційного підходу. Цей підхід передбачає визнання того, що люди різняться за ступенем прояву стабільності їх особистісних