Регіональні моделі дозвіллєвої діяльності

населення України

Останнім часом в соціології спостерігається зростання інтересу до вивчення міжкультурних відмінностей людей та їх впливу на розвиток суспільства. Вивчення моделей культурно – дозвіллєвої діяльності населення України, яке протягом 1996 – 2001рр. проводиться лабораторією соціології культури Українського центру культурних досліджень, дозволяє говорити про суттєві впливи регіональних аспектів соціально-культурного розвитку на загальну характеристику культурно – дозвіллєвої діяльності, отже, констатувати наявність явища регіоналізації в площині культурного дозвілля.

У широкому розумінні “регіон” (від лат. regio – країна, область, район) розглядається як місцевість, що відрізняється від інших сукупністю природних та історично визначених соціальних, економічних, політичних, культурних відзнак. Окремі дослідники наголошують на тому, що суттєвою характеристикою регіону є також особливості національного складу населення.

На відміну від принципу соціально-економічного районування (з точки зору адміністративного розподілу район вважався типовою одиницею регіональної структури), в сучасній українській соціології дозвілля широко застосовується культурно – етнографічне районування. Воно передбачає розподіл територій, що вивчаються за етнографічними, ментальними ознаками, трактується як особливий соціокультурний простір, що впливає на розвиток окремої людини і соціальної спільноти в цілому (Поділля, Полісся, Слобожанщина тощо).

Визначені регіональні типи складають цілісні соціально-культурні системи, що характеризуються спільністю історичного минулого, єдністю економічного життя, особливостями культурних традицій та дозвіллєвої поведінки.

В цьому контексті доцільним є також застосування поширеного в соціології поняття “регіон метрополії” – (англ. region of metropolis) – “регіон культурної метрополії”, яке трактують як великий ареал, на який розповсюджуєьтся соціально-культурний вплив метрополії. За силою, значенням, обсягом впливів регіон метрополії значно перевищує ареал.

В дослідженнях з соціології дозвілля поняття культурної метрополії вживається в розумінні потужньої, сконцентрованої культурної сили, що суттєво впливає на перебіг культуротворчих процесів оточуючих територій, культурну діяльність спільнот і окремих індивідів.

Розрізняють також “регіон нейтральний” – (англ. region neutral) – “нейтральний культурний регіон”, як перехідну культуротворчу структуру, що знаходиться під відчутним впливом культурної метрополії та одночасним впливом традиційної, реліктової, локальної, місцевої культури.

Соціологи – дослідники виявляють дещо відмінне розуміння термінів “регіоналізація” та “регіоналізм”. Перший розглядають з позиції врахування в структурі, меті, завданнях та функціях інститутів суспільства та державному устрої в цілому традиційних регіональних особливостей, розуміння культури як сукупності регіональних культурних структур. Друге поняття передбачає підхід до вирішення соціальних, культурних, політичних, економічних проблем з точки зору інтересів та потреб того чи іншого регіону, віддзеркалення в регіональній політиці загальної соціально-культурної політики держави. Що первинне? Що визначає загальний культурний розвиток суспільства? Регіональна культура визначає культурну політику чи культурна політика держави визначає культурний розвиток регіонів? Ця проблема набуває актуального значення у багатьох соціологічних розвідках.

З теоретичної точки зору явище регіоналізації розглядалось такими вченими, як Балібар, Альтюссер, Гідденс. Їх роботи спростовували поширену в наукових колах думку про те, що суспільство складається з об’єднаних соціальних систем. Так, Е.Гідденс висунув ідею щодо “регіоналізації діяльності” – (англ. regionalization of action), яку розглядав як її тимчасову, просторову або просторово-часову диференціацію. Розроблена ним теорія структурації базується на працях Гоффмана, Шюца, Парсонса, Хабермаса, Фуко. Вона передбачає об’єднання макро- та мікрорівних підходів у вивченні соціальних явищ, враховує закони теорії дії та структурної соціології, передбачає при розгляді соціальної діяльності людей вивчення особливостей соціального середовища, їх форм життя. За думкою Е.Гідденса, теорія регіоналізації діяльності базується на герменевтиці, в той же час породжуючи явище “подвійної герменевтики” в соціології. (Вивчаючи соціальну практику, виводячи нові теоретичні закономірності та ідеологеми, соціологія сама перетворюється на частину такої практики і, одночасно, форму соціального життя.)

Важливе значення у вивченні явища регіоналізації відіграє поняття структури. За Е.Гідденсом, структура – це рекурсивно організована послідовність правил та ресурсів, що концентруючись у соціальному досвіді, подовженому у просторі та часі, стає соціальним інститутом. Структура твориться та змінюється в ході соціальної дії, виступає одночасно як засіб реалізації досвіда та його результат.

Важливим для нашого дослідження виявився такий компонент теорії структурації, як значення часу та простору. Він має досить стійкий характер і розглядається в ролі конститутивного елемента соціальної дії (тимчасовість у розумінні Хайдеггера). Час і простір враховуються як фундаментальні умови соціальної дії. Неоднозначне у різних культурах сприйняття часу і простору суттєво впливає на характер соціально-культурної діяльності, отже, з одного боку – провокує, а з іншого – пояснює відмінності культурного життя.

Спираючись на теорію Е.Гідденса, будемо розглядати регіоналізацію (regiona-lization), як поділ суспільного життя (в нашому варіанті – соціально-культурної практики) за різними регіональними сферами або зонами. Використання цього підхіду у вивченні культурно – дозвіллєвої діяльності населення України дало можливість виявити деякі типові моделі дозвілля.

Моделювання процесів функціонування і розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності передбачає дослідження її реального стану шляхом вивченя громадської думки, ставлення населення до нових тенденцій розвитку української культури як факторів, що стимулюють процеси соціальних і культурних перетворень. Важливими завданнями стають також визначення ролі і місця закладів культури клубного типу (як найбільш масових культурно – дозвіллєвих установ) в розвитку національної культури та виявлення соціально-культурної ефективності їхньої діяльності. Останнє викликане необхідністю враховувати у процесах моделювання суб‘єктивні оцінки населення.

Використання соціологічних методів дослідження дало можливість визначити суперечності в розвитку культури та значну контрасність в оцінках її розвитку, хоч в цілому відродження і поширення самобутньої української культури оцінюється населенням України позитивно.

Як свідчать матеріали дослідження, модель дозвілля населення України визначається, перш за все, культурними потребами та характером соціально-культурних відносин, має свої особливості у соціально-демографічному та географічному зрізах,