РЕФЕРАТ

На тему:

Ресурси соціального розвитку

Внаслідок виробництва накопичується матеріальна форма людського багатства. Частина його йде на побутове споживання, задоволення людських потреб. Частина – на виробниче споживання, промислові інвестиції. До промислового споживання належить і та частина суспільного багатства, яка йде на відтворення робочої сили, сукупного працівника. Матеріальне виробництво суттєво впливає на навколишнє середовище. Воно культивує природний ландшафт: перетворює дике поле в орну землю, одвічний ліс у простір промислових розробок: добуваються і споживаються корисні копалини, будуються штучні шляхи сполучення та інші виробничі комунікації. Сільські і міські поселення сприяють якісним перетворенням у способі функціонування географічного середовища. Від рівня промислового розвитку залежить обсяг і густота населення. Концентрація його у великих конгломератах створює штучне середовище проживання, яке перебуває у відносній незалежності від дії природних факторів.

Але назвати прогрес виробництва соціальним розвитком було б недоцільним. Економічне процвітання збільшує рівень споживання, обсяг послуг і зручностей. Проте воно автоматично не веде до зміни суспільних відносин, соціальної структури, соціальних інститутів, не спричиняє якісного перетворення соціальної системи або соціетального типу суспільства. Отже, матеріальне виробництво, при всій його значимості, є передумовою соціального розвитку, важливою і необхідною, але не визначальною. Чинником розвитку матеріальне виробництво стає опосередковано, через накопичення суспільного багатства і створення вільного часу для соціотворчої діяльності. Шляхом вилучення і накопичення суспільних багатств формуються необхідні ресурси розвитку: наука, техніка, культура і освіта. Вільний час і його відповідне науково-технічне та культурно-освітнє насичення є інтегральним показником дійової готовності суспільства до розвитку.

1. Наука

Наука є сферою людської діяльності по виробництву і теоретичній систематизації об’єктивного знання щодо навколишньої дійсності, враховуючи знання про саму людину. Кінцевим результатом діяльності є система логічно обґрунтованих, емпірично чи експериментально перевірених суджень. Залежно від предмета дослідження розрізняють науки про природу (природничі науки), суспільство (суспільствознавчі науки) і про людину (гуманітарні науки). Різниця між цими науками полягає в точності відображення досліджуваного предмету: природничі науки є найбільш точними, вони мають експериментальне підтвердження і безпосереднє технологічне застосування; суспільствознавство і гуманітарні науки ґрунтуються швидше на логічному впорядкуванні, психологічній достовірності і часткових емпіричних та експериментальних підтвердженнях.

Ряд західноєвропейських мислителів (Дільтей, Ріккерт, Віндельбанд, Гусерль та ін.) досить жорстко розмежовували природничі та суспільствознавчо-гуманітарні науки. Природничі науки, на їх думку, досліджують такі речі і явища навколишньої дійсності, відносно яких людина лишається сторонньою, байдужою. Вони тому здатні утриматися від ціннісних суджень, елімінувати (відсторонитись) суб’єктивне ставлення до предмету дослідження. Природний світ до того ж відносно стабільний, продовжений у часі, йому властива повторюваність і стійка регулярність. Аналіз тут найчастіше відбувається в напрямі від поодинокого до загального, а усвідомлення ґрунтується на основі пояснення існуючих структурних, просторових, часових чи функційних відношень і залежностей. Суспільні ж і гуманітарні науки мають справу з людиною як свідомою істотою. Тут кожна подія унікальна, неповторна, одинична. Пояснити мотиви і наміри людських дій зовні не можна, а можна лише з “середини”, через творчу інтуїцію, культурне та ідейно-психологічне ототожнення, душевно-духовне взаємне розуміння, почуття і співчуття, систему логічних понять та категорій.

О. Конт та його послідовники розрізняли науки за мірою їх науковості та інтегративності. За цим розмежуванням більш науковими вважаються ті з них, які досліджують простіші форми матерії, а інтегральними – складніші. Суспільні та гуманітарні науки, у контексті цього підходу, хоч і не досить точні, але високо інтегральні, що обумовлює їх особливе призначення в суспільному розвитку. Саме на їх основі є можливим перехід до “позитивної” політики, що в сучасному тлумаченні означає перехід до керованого, сталого і науково обґрунтованого розвитку.

Елементи наукового знання почали формуватися ще в шумерській культурі, в Стародавньому Єгипті, Індії і Китаї. В Античній Греції відбувається активна критика міфічної свідомості та ствердження перших філософсько-наукових теоретичних систем. Факторами, що сприяли появі власне наукових знань в епоху античності, були суспільний розподіл праці, зокрема виникнення розумової діяльності, досить високий для того часу розвиток виробництва, демократичний устрій суспільного життя, потреба в науково обґрунтованих принципах державного управління, відповідне культурне середовище, наявність вільного часу.

Сучасного вигляду наука набуває у XVII – XVIIІ ст. Саме в той період з єдиної (філософської чи теологічної) науки виділяється природознавство. Щоправда, його ідейно-методологічні засади формуються дещо раніше. У середньовічних монастирях, попри зовнішню теолого-схоластичну форму міркування, вдосконалюються правила і норми логічного умовиводу. У лоні філософії відбувається осмислення основних засад індуктивного та дедуктивно-формального осмислення дійсності. Атеїзм сприяв розриву природознавства і філософії з релігією. Особливого значення для розвитку науки, зокрема природознавства, набула промислова революція кінця XVIII – початку XIX ст. Саме вона призвела до появи великомашинного виробництва.

Сучасна наука виявляє наступні тенденції. Вона накопичила такий обсяг інформації, який починає переважати природні можливості людини для контролю над нею. Обсяг наукової продукції подвоюється приблизно кожні 10–15 років. За даними ЮНЕСКО, в останні 50 років збільшення кількості наукових працівників складало 7 % на рік, у той час як загальний ріст населення – 1,7 %. У результаті число наукових працівників нині складає більше 90 % від числа вчених за всю попередню історію людства. Накопичення наукової інформації відбувається за крутою експонентою, де попередній результат нестримно підштовхує наступний. Розвитку науки властивий кумулятивний ефект. Вона утримує в концентрованому вигляді всі попередні здобутки, постійно додаючи, а не перекреслюючи, нові дані. Останні по-новому переосмислюються. Цей процес має еволюційну і революційну форми. В останньому випадку