Починає формуватися нова тенденція у розподілі наукової діяльності. Вона полягає у переході від предметної до проблемної спеціалізації. Остання орієнтується на міждисциплінарний підхід, де традиційні наукові підрозділи взаємодіють на новій основі. Таку тенденцію можна вважати інтегруючою, що не виключає вузької спеціалізації кожної з окремих наукових дисциплін. Це інколи веде до втрати взаєморозуміння навіть серед представників однієї і тієї ж фахової галузі. Потреба в якісно новій інтеграції стає все більш нагальною. Вона вирішується шляхом проблемної спеціалізації, а також взаємним синтезом суміжних дисциплін і створенням на їх основі нових напрямів. Деяку інтеграцію здійснюють світоглядні дисципліни.

За способом відображення дійсності розрізняють фундаментальні і прикладні науки. Перші спрямовані на пізнання загальних законів природи, суспільства чи людського мислення. Безпосередня мета прикладних дисциплін – застосування результатів фундаментальних наук у практичній діяльності людини. Розподіл на емпіричні і теоретичні науки стосується рівнів дослідження. Емпіричні науки спрямовані на здобуття, опис, систематизацію, класифікацію і типологізацію фактів. Основними їх методами є наукове спостереження, протокольна і документальна фіксація; експеримент, якщо він спрямований не на перевірку гіпотези, а на пошуки факту. Теоретичний аналіз накопиченого матеріалу відкриває закономірні зв’язки явищ на основі продуктивної уяви, творчої ідеалізації та абстрактно-логічних форм мислення.

У соціологічному відношенні науку можна розглядати в різних аспектах. Вона насамперед уособлена певною соціальною групою, яка є її суб’єктом. Основною нормативною цінністю цієї групи є істина. На її основі формується мета – накопичення емпірично перевірених знань та їх використання в практичній діяльності. Наукова група є суб’єктом особливої – теоретичної – форми суспільної свідомості. Принципом діяння тут постає самовідчуження – елімінація суб’єктивного ставлення до предмета чи явища, ухилення від ціннісних суджень і оцінювальних операцій. Теоретична свідомість має відтворити дійсність так об’єктивно, як вона існує сама по собі, безвідносно до людини, її прагнень, пристрастей, ідеалів, потреб, бажань, домагань, користі та ін.

На цій основі наукова група розробляє принципи розмежування дозволених і заборонених дій і засобів. Це, перш за все, система загальнонаукових методів дослідження. Наука в цілому і кожна спеціальна дисципліна зокрема дотримуються певної сукупності суворих правил щодо того, як вести спостереження, фіксувати, описувати, систематизувати і класифікувати факти, висувати і перевіряти гіпотези, проектувати технології. Наукове співтовариство має і власні критерії стратифікації. В ідеальному випадку вони ґрунтуються на результатах, отриманих у відповідності з обраними правилами методології та методу. Отже, науковий статус – це сукупність прав для здійснення пошукової діяльності, а також обов’язків за усталеними правилами. У сучасному суспільстві науковий статус об’єктивно фіксується у вигляді вченого ступеня. За умов одержавлення і бюрократизації науки науковий статус тісно узгоджується з винагородою і привілеями. Тому він досягається за складною формальною процедурою і фіксується жорсткими нормами. В ідеократичній чи теократичній державі його досягнення супроводжується демонстрацією вірності узаконеній ідеології чи релігійним цінностям. Для суспільних і гуманітарних наук, які утримують в собі більший обсяг ціннісних суджень, ці критерії значно помітніші, а ідеологізованість інколи стає самодостатньою. У демократичному суспільстві першочергового значення набуває не вчений ступінь, а особиста компетенція. Тому його досягнення не обтяжується системою бюрократичних заборон і перепон. Науковий престиж ґрунтується на відповідності статусу і ролі, службового обов’язку і професійної компетентності.

Наявність формальної і владної стратифікації свідчить, що наукове співтовариство є не лише соціальною групою, але й соціальною організацією. Тут є адміністративно визначена мета і засоби її досягнення, ієрархія службових стосунків, процедур і посад, владний контроль, заохочення і санкції. Звідси випливає основна суперечність наукової діяльності. Вона є творчим процесом, і, разом з тим, її мета планується. Творчий процес передбачає і можливість негативного результату. Але його не можна завбачити, а тим більше запланувати наперед у системі адміністративних стосунків. Отже, найчастіше планується вже отриманий або цілком передбачуваний результат, який досягається алгоритмізовано. Висловлюючись філософськи, тут ми маємо справу із суперечністю між покликанням таланту і бюрократичним самоствердженням функціонера: творча сутність наукової діяльності подається у формі адміністративно-командних взаємин.

Ця суперечність накладає відбиток на структуру науки як соціального інституту. Основною цінністю науки є істина, але її визнання регулюється адміністративно. В основі наукової статусної ієрархії має бути інтелектуальний престиж і науковий авторитет. Дійсний же розподіл індивідів на статусних позиціях ведеться за службовим становищем. У суто науковій діяльності мають значення лише методологія та методи. Але реальні трудові стосунки регламентуються службовими інструкціями. Істина, як результат творчості, завжди попереду, в перспективі. Винагорода ж, статус і привілеї обираються за сьогоднішніми, а то й вчорашніми досягненнями. Істина науки є знак відповідності судження і дійсності, проте часто її визначають на основі формальної конвенції. Наука, як творча інтуїція, потребує талантів і геніїв, адміністративний же менеджмент широко використовує пересічну посередність.

Одним із наслідків суперечності, що розглядається, є наявність у наукових структурах постійної боротьби опозицій: між формально визначеною ближньою метою та Істиною з великої літери; між метою та прийнятими засобами її досягнення (найчастіше істина є наслідком використання заборонених засобів і діяльності за новими правилами); між статусом і престижем; між авторитетом влади і владою авторитету; між формальними і неформальними лідерами; між визнанням майбутніх поколінь і схваленням сучасників; між винагородою людства і заохоченням керівництва та ін. З