Третій, якісно новий, стан у розвитку техніки спричиняється автоматизацією виробництва. Автомат принципово відрізняється від механічної машини. Він реалізує своє призначення без прямої (безпосередньої) участі працівника. Сукупний робочий механізм перетворюється в однорідний – технічний – на основі єдиного алгоритму взаємодії. Трудівник звільняється від безпосередньої участі у технологічному процесі, стає “поруч” з ним. Домінують ті стадії технологічного циклу, які раніше були допоміжними: передвиробнича і післявиробнича стадія (виготовлення автоматичних засобів праці, підготовка технологічних програм, контроль, регулювання, налагодження). Автомат, на відміну від машини, функціонує передусім на основі інформації, а не енергії. Саме ж виробництво стає предметом контролю і регуляції автоматичних систем. Автоматизовані системи є технічною основою для створення саморегульованих технологій. Спочатку на рівні окремих ділянок виробництва, потім – окремих підприємств, а у перспективі – на рівні єдиного саморегульованого виробництва в цілому. На цій підставі ряд дослідників вважає, що автомат остаточно витіснить людину із безпосереднього виробництва у сферу передвиробничу і післявиробничу. Фактично це означало б знищення фізичної праці, її фабрично-заводського варіанту. Скільки тут точного наукового прогнозу, а скільки безпідставних утопічних сподівань, поки що судити рано. Але зовсім перекреслювати таку перспективу було б недоречним.

Науково-технічний прогрес відбувається не лише шляхом створення якісно нових знарядь праці. Слід брати до уваги і якісні перетворення предмета праці. Промислова обробка охоплює все нові і нові речовини, які людина знаходить у незнаних місцях: глибоко під землею, на дні морів і океанів, інших важко доступних місцях. Одночасно речовина природи трансформується у робочу речовину, технологічний процес. На її основі людина використовує штучні фізико-хімічні процеси. Такі технологічно насичені процеси можуть бути механічними, фізичними (макро- і мікрофізичними), хімічними, біологічними (як біофізичними, так і біохімічними). Сьогодні найпоширенішою є хімічна технологія. Але вона має свої обмеження, насамперед з точки зору екологічних вимог. Тому є виправданими сподівання, що майбутнє – за біотехнологією як екологічно чисте виробництво. Щоправда, перші практичні кроки у цьому напрямі виявили цілком реальні труднощі. Залишки біологічної технології можуть стати ще більш небезпечними, бо вони впливають на генотип людини та інші досить інтимні фізіологічні процеси. Отож, передбачають відповідальний підхід до їх теоретичної розробки і практичного застосування.

Важливим показником технічного розвитку є енергетичний потенціал. У його розвитку було кілька якісно нових етапів: перехід до застосування енергії приручених тварин, сили вітру і води; до механічної, фізичної та хімічної енергії. Революційне значення мало відкриття електричної енергії. Вона здатна перетворюватись у всі інші види енергії і походити від них. Тому її можна обрати за зразок всезагального енергетичного обмінного еквівалента. На цій основі стає можливим створення досить могутнього енергетичного потенціалу, накопичення його, утримання в потенційному стані, передачі на будь-які відстані. Довгий час покладалися надії на сприятливі перспективи у цьому напрямі на розвиток атомної енергетики. Але аварія на Чорнобильській АЕС та інших станціях призвела до переоцінки її значення. Стало очевидним, що перехід до могутніх енергій повинен супроводжуватися таким же ростом технологічної дисципліни і соціально-політичної відповідальності керівних і управлінських структур.

Розвиток військової техніки відбувається паралельно з виробничою. Іноді нові знаряддя виробництва безпосередньо впливають на мілітарну справу. Інколи й навпаки: спочатку розподіляються нові знаряддя знищення, і лише потім на їх основі вдосконалюються знаряддя трудової діяльності. В цілому ж, це найбільш пов’язані і взаємозалежні види технічного прогресу, про що свідчать досить чіткі паралелі.

Військове застосування ядерної енергії найкраще свідчить про паралельний шлях використання наукових здобутків у мілітарних і мирних цілях. Технічний аспект проблеми тут полягає у мірі контролю людини за розвитком енергетичного процесу. Подібне можна сказати і щодо використання транспортних засобів, зв’язку, автоматизованого управління.

Як засіб, техніка справляє суттєвий вплив на культурний розвиток. Це, насамперед, комунікативні ресурси. Художнє та естетичне освоєння дійсності оновлюється з кожним відкриттям нової техніки зображення, передачі образу, втілення задуму у певному матеріалі залежить від способів самовиразу, повідомлення і розуміння. Нові матеріали, фарби, обробка каменю, виготовлення полотна, сценічна техніка і т. ін. теж суттєво зачіпають цей процес. Особливо помітні зрушення з відкриттям нових засобів комунікації. Канадський соціолог Р. Мак Льюен, зокрема, вважає, що основою культурних революцій є відкриття нових технічних засобів спілкування. Тому весь культурний процес, на його думку, складався з трьох основних періодів: усна (вербальна), письмова й аудіовізуальна культура. В основі першої фази лежить усна мова, безпосередній особистий контекст, колективна творчість на основі спільного виробництва і засвоєння культурної продукції. Це народна культура або фольклор. Тут немає художника та публіки. Всі людські спільноти одночасно є виробниками і споживачами. Продукти такої співтворчості колективні та анонімні. Стосунки учасників культурної взаємодії ще не опосередковані ринком, товарно-грошовими відносинами. Продукт творчості безпосередньо відбиває колективний досвід; він зрозумілий, психологічно достовірний і не потребує тлумачів, перекладачів, критиків, коментаторів. Ще не сформувалося статусне виробництво і споживання, за умов якого культура використовується як засіб соціального просування чи знак підтвердження здобутої соціальної позиції.

Суттєвих змін соціокультурний процес зазнає з відкриттям письма. Тепер культурний продукт