Елітарна культура набуває рис влади особливого роду. На її основі панівна верхівка самоізолюється, дистанціюється, створює фільтри і перешкоди для проникнення у свій соціальний простір. Технічно така культура є більш довершеною, що служить підставою для знецінення народної культури та її персональних носіїв. На цій основі підсилюються амбіції та домагання одних і принижуються та знецінюються прагнення і позиції інших соціальних груп.

Поява аудіовізуальної техніки, за Мак Льюеном, складає точку історичного перевороту в культурі. Вона оперує образами, картинами і символами, які доступні і зрозумілі основній масі населення. Соціальна комунікація знову набуває масового характеру, але вже на іншій основі: не в обмеженій людській спільноті, а в межах усього людства. Світ нагадує “вселенський хутір”, оскільки в ньому спілкуються всі з усіма. Людство тепер може безпосередньо спостерігати, переживати та оцінювати події у різних куточках землі. В умовах масової культури з’являються реальні підстави для співвиробництва і співтворчості. Зникає особливе значення елітних взірців культури, знову зростає значення громадської думки, колективних оцінок, стереотипів масової свідомості. Долається культурне відчуження, суперечності між творцем і споживачем, розуміння та оцінки. Аудіовізуальні засоби тиражують культурну продукцію у будь-яких розмірах. Отже, виходять поза межі ринку і товарно-грошових відносин. Масова школа творить масового споживача. Іншими словами, людство ніби повертається до фольклорної культури, але на основі технічних здобутків сучасної цивілізації.

Техніка і суспільство настільки взаємопов’язані, що в цілому можна говорити про соціотехнічну структуру як особливий надорганічний світ, її систему чи сферу. Серед соціальних мислителів останнім часом з’явився ряд концепцій, в який віддзеркалюється і осмислюється цей феномен. Відома, зокрема, теорія ноосфери вітчизняного дослідника В.І. Вернадського. Він був одним із фундаторів концепції антропокосмізму, де стверджується, що в майбутньому природна, природно-космічна і соціокультурна сфери утворять гармонійне ціле. Приблизно в такому ж напрямі, але з явним теологічним забарвленням міркував відомий французький філософ і антрополог Тейяр де Шарден.

Зрозуміло, що соціологія не може розглядати цей предмет на рівні філософських абстракцій, оскільки позбавляється можливості емпіричної та експериментальної перевірки своїх тверджень і висновків. Проте на один бік соціотехнічної системи суспільства слід звернути увагу. Зважимо на те, що техніка є не лише засобом чи джерелом матеріального виробництва. Вона функціонує також у відтворенні і створенні суспільних відносин, які мають автономні аспекти. У матеріальному виробництві люди відтворюють своє відношення і до природи, й між собою: місце на виробництві (соціопрофесійний аспект), відносини власності, участь в обміні і розподілі, форми споживання і структуру потреб, ставлення до мети виробництва, а через нього – співучасть у соціотворчому процесі.

Розвиток матеріального виробництва, особливо в сучасному промисловому суспільстві, залежить від рівня техніки і технології. Це впливає на рівень накопичень та вилучень необхідних для формування ресурсів розвитку. Матеріальне виробництво разом з тим продукує вільний час як простір для особистого і колективного прогресу (при відповідному, звичайно, його культурному та освітньому насиченні). Окрім того, люди постійно вдосконалюють техніку регуляції і контролю над відтворенням і творенням своїх власних відносин. Традиції, звичаї, норми моралі і права, цінності – одним словом, будь-які форми нормування і стереотипізації спілкування і стосунків можна розглядати як техніку, призначену для підвищення їх доцільності, довершеності, ефективності. Чим розвиненіша “техніка” людських відносин і діянь, тим менше ресурсів потрібно для їх відтворення. А більше енергії і часу залишається для суто соціотворчої діяльності. У кінцевому результаті все це узагальнюється в техніці соціального управління.

Основою соціального управління є використання наявної інформації задля узгодження індивідуальної чи колективної взаємодії людей. Ефективність управління залежить від двох факторів: технічного і соціального. Рівень першого ґрунтується на якості технічних засобів отримання, збереження, обробки і використання інформації. В їх розвитку було ряд якісних стрибків. Першим була поява письма. Письмові повідомлення надавали державним діям чіткості, стандартності, усували суб’єктивність. Саме тому виникнення писемності і бюрократії значною мірою пов’язані між собою. Остання передбачає знеособлення спілкування, функційність відносин, ієрархію рівнів, у т. ч. і рівнів інформаційних структур. Бюрократію слід розглядати як свого роду соціотехніку – соціальну машину для здобуття, збереження та управлінського використання інформації. Вона передбачає певну технічну організацію праці, розподіл функцій (розмежування виконання і догляду), формує схему руху інформації, способи її збереження, обробки і використання. З появою бюрократії змінюються всі види соціального управління: виробничо-господарського, державного, культурно-ідеологічного. Їх ефективність прямо пропорційна бюрократизованості: чіткішим стає розподіл функцій, рух ін формації, прийняття і виконання рішень. Отже, бюрократизація, є способом раціоналізації і роботи соціальних організацій, через які в основному йде соціотворчий процес.

Організація є насамперед системою засобів, користуючись якою, володар прагне реалізувати